У дитинстві я грав там у футбол. Зелена галявина шириною у двадцять метрів поряд із школою-інтернатом дозволяла грати у будь-якому складі — треба було лише переставити цеглини, якими ми позначали ворота. Незручно було лише бігати за м’ячем, коли він вилітав донизу з високого пагорба над річкою. Ще тоді почув від когось із дорослих, що будувати на цьому місці нічого не можна, бо пагорб може сповзти донизу разом із тим, що збудовано. Минуло кілька десятків років і на цьому забороненому для будівництві пустирі виросла ціла вулиця з особняків на два-три поверхи, чий зовнішній вигляд відповідав досить сумнівним смакам їхніх власників. Згодом власникам стало, напевно, за це соромно і вони обгородилися парканами, щоб їхнє житло поменше бачили.
Цікавим у цій історії виявилось не те, що вулицю звели там, де не можна будувати. І не те, що там поряд поселилися багатії із сумнівним походженням статків та судді, прокурори, міліціонери, кагебісти та інші борці з організованою та не дуже злочинністю. Законність їхніх статків теж ніхто не перевіряв — хто ж сам себе перевірятиме? Цікавою була труба, яка проходила попід згаданим пустирем і була ще однією, разом із небезпекою зсуву, причиною заборони будівництва, яку успішно порушили. Ця труба забезпечувала комфортне життя кількох прилеглих житлових кварталів міста. Одного дня цю трубу прорвало, і щоб ліквідувати аварію, слід було вдертися на територію маєтків згаданих вище скоробагатьків і копати там землю екскаватором у пошуках місця пориву труби. Як це відбувається — ми бачимо щовесни та щоосені. Різниця лише в тому, що в інших місцях над трубами немає забудови. І що ви думаєте зробила міська влада? Здогадалися? Перекрила ту трубу назавжди, щоб не турбувала більше тих, хто над нею живе. А натомість проклала іншу трубу, витративши на це купу бюджетних грошей. Висновки можете робити самі. Бо так у нас робиться все і всюди. Немає нічого забороненого, бо немає у нас такої заборони, яку б не можна було обійти або за гроші, або іншим способом. Запитаєте, а як же закони природи, які не скасуєш ні за які гроші? Бо ж згадана вулиця на пагорбі рано чи пізно почне сповзати до річки! Нічого страшного! Бо по-перше, ті, хто там набудував ті смішні «хороми», встигли досі звести собі ще не один дім в іншому місці, по-друге, цим людям цілком до снаги організувати бюджетне фінансування робіт зі зміцнення згаданого небезпечного пагорба, по-третє, ніхто не заважає перепродати будинок на аварійному пагорбі «лоху», який не в курсі. Або думає, що закони природи діють відповідно до бажань наших суддів, прокурорів і тих, кого вони мали б карати за законом. Взагалі ця історія вже давня — нині в місті та навколо нього будуються вже діти тих забудовників, які теж є або сумнівними бізнесменами, або «правоохоронцями» і тому не бояться ніякої труби, ніякого зсуву, ніякої відповідальності. А там вже й онуки підростають…