Одразу хочу попередити — це не про телевізійний канал, названий іменем нашої держави. Хоча з нього, можливо, усе почалося.
Бо, як сказано самі знаєте де, на початку було слово. Із словом «Україна» у нас завжди було просто — так міг називатися готель, ресторан, парк, коньяк, торт… Коротше, усе що завгодно. Звісно, що це все було ще за часів нашого поневолення клятими москалями. Хоча за часів цього поневолення хоч якийсь порядок був. Тепер же повна свобода — коли хто захоче, наприклад, налагодити випуск та реалізацію чоловічих чи жіночих презервативів під назвою «Україна», нічого йому за це не буде. Хіба що з конкурентами проблеми можуть виникнути. Бо я ж не знаю насправді, може, такі презервативи вже продаються. Та повернемось до Ахметова, щоб він був здоровий. Я б не повертався. Але куди подінешся, коли сплачуючи за тепло у Києві, я плачу Ахметову, коли плачу за електроенергію деінде — це теж Ахметову, коли телефоную комусь — теж йому копійка капає. І це лише те, про що ми знаємо достеменно. Скільки насправді йому належить всього — навіть подумати страшно. Запитаєте, а що влада? Влада наша, на жаль, — це теж Ахметов. Нещодавно показали список політичних партій, які від нього різними шляхами гроші отримують. Так у тому списку — усі! Або майже всі. Немає тих, хто йому не потрібен. І коли чергові «активісти» йдуть бити вікна у черговому «офісі Ахметова», навіть не сумнівайтесь — вони роблять це за його ж гроші. Політики можуть критикувати один одного, можуть навіть бити один одному пики і непристойно ображати. Але робитимуть вони це під світлом, гроші за яке одержує Ахметов. Бо він усюди і водночас ніде. Взагалі на люди не виходить вже третій рік. І думаю я з цього приводу таке — а чи коштувало воно того? Чи треба було усіма можливими і неможливими способами заволодівати колишньою «всенародною власністю», аби тепер переховуватися, нехай і у комфорті? Ви подумайте лише — наш реальний хазяїн, який володіє в Україні практично усім, знаходиться у неволі. Як інакше назвати людину, яку ніхто не бачить? А ми, які йому щодня і щогодини платимо то за одне, то за інше, можемо жити як вільні люди і по світу їздити ні від кого не переховуючись. Скажете, а гроші де? Я ж вже сказав — у Ахметова. Але не всі. Щось і нам залишилося. Можна продовжувати аналогії, згадувати інших відомих людей, які мусили переховуватись. Але навіщо? Ми ж уже переконалися, що гроші вирішують далеко не все. Можна присвоїти собі чи не все в Україні, можна назвати Україною все, що забажаєш. І не бути в Україні по-справжньому вільним. А можна навпаки. Тому не так вже й погано все з тим Ахметовим. Бо Україна таки не його, а наша!
