Тридцять років тому мав нагоду познайомитися з головним інженером одного з будівельних управлінь Рівного.
Підлеглі цього інженера якраз споруджували черговий цех на хімічному комбінаті за селом Городок. Розмовляв згаданий інженер із будівельниками, що особисто, що по телефону, досить емоційно. Колориту аргументам цього керівника додавав дуже помітний грузинський акцент: «Я тебе пакажу, блат, как нада делат! Ти у меня, блат, палучіш!». Приблизно так тоді спілкувались усі наші начальники, але на відміну від нашого героя, у них не було отого грузинського акценту. Тому всі довкіл жартували, що управління виконує план і отримує премії винятково через «блат» свого головного інженера. Загалом же це був цілком нормальний будівельник, який щиро переживав за результати роботи свого підрозділу і не соромився підсилювати свої аргументи магічним словом «блат». Згадав я про це саме тепер через відому усім історію нардепа Розенблата, чиї намагання отримати хабара доступні тепер в Інтернеті усім охочим. Можете хоч зараз подивитися. Вразило мене те, що слово «блат» у прізвищі згаданого корупціонера у перекладі з німецької означає «пелюстка», а повне прізвище Розенблат із тої ж самої німецької перекладається як «пелюстка троянди». Виходить, що і там, на давньому будівництві «Азоту», був «блат», і тут маємо той самий «блат». Парадокс же полягає в тому, що ми усі добре знали походження слова «блат» в устах інженера з грузинським акцентом, і що походження це було, скажемо так, не дуже шляхетним та пристойним. Але завдяки тому, колишньому «блату» робилася добра справа. Нинішній же цілком пристойний і навіть ніжний «блат» у прізвищі хабарника, навпаки, стає символом чогось дуже непристойного. Що це — випадковість чи тенденція? Скоріше за все, таки випадковість. Але така, що примушує задуматись про те, що стоїть чи може стояти за красивими словами, іменами та прізвищами. Я, блат, так думаю…
