Наш новообраний президент гаряче забажав провести власну інавгурацію саме 19 травня. Не 18-го, не 20-го, а тільки 19-го. Знаючи, що просто так нічого не трапляється, я спробував збагнути, що б це означало. І згадав, що колись саме 19 травня відзначали «день народження всесоюзної піонерської організації імені Лєніна». Саме цього дня усіх без винятку дітей 10-річного віку «приймали у піонери».
При цьому усі ми хором давали «урочисту обіцянку», після чого нам пов’язували на шиї червоні галстуки. Саме галстуки, а не краватки. Досі пам’ятаю цю «урочисту обіцянку», де ми, зокрема, обіцяли «жити, вчитися і боротися як заповідав великий Лєнін, як вчить комуністична партія…». І після цього на заклик «До боротьби за справу комуністичної партії будьте напоготові!» мали відповідати: «Завжди напоготові!». Це все я бачив і чув із семирічного віку і теж хотів якнайшвидше вирости і почати «боротися». Водночас, дивлячись довкіл, я жодних ознак «боротьби» не помічав. Усі займалися своїм. Одна сусідка торгувала в магазині, друга прибирала в якійсь конторі, третя була вихователькою у дитсадку… Один сусід водив тепловоз, другий ходив у формі до військової частини, третій був лікарем у поліклініці… Коротше, жодних ознак боротьби. А ще була сусідка, що ходила кудись щодня гарно вдягнута із сумочкою, і сусід, якого возили на роботу на персональному авто. Вони, як я малий думав, якраз і боролися. Реально ж боротьбу я бачив винятково у вікні колишньої синагоги на Шкільній, де був тоді спортзал. Вся інша боротьба була чимось неіснуючим. Точніше, тим, що існує тільки у словах начальства. Звичайні люди сіяли і потім збирали врожай, виробляли продукцію, вчили дітей, перевозили вантажі та пасажирів, служили у війську та міліції й таке інше. А начальство говорило про «боротьбу за врожай», «боротьбу за підвищення якості знань», «боротьбу за виконання плану»… І, звісно, нічого саме не робило, живучи краще за всіх. Якщо простіше — низи працювали, а верхи очолювали їхню «боротьбу». Це зовсім не заважало продавцям обважувати покупців, водіям красти бензин, робітникам кондитерської фабрики красти шоколад… Як тепер кажуть, «боротися за виживання». Ми малі все це бачили і знали. Щодо піонерів, то вже у четвертому класі ми ховали ті галстуки подалі й лише найбільш спритні з нас виступали на «лінійках» та закликали «бути напоготові до боротьби». Щоб потім стати начальниками. Володимир Зеленський теж встиг побути піонером і дати ту саму «урочисту обіцянку» боротися за «справу комуністичної партії». Тепер він знову буде обіцяти «боротися». А боротися насправді не треба. Треба працювати і не красти. От і все. А там, де починається «боротьба», точно починають красти. Тому що не можна «боротися з корупцією», так само як не можна «боротися за чистоту кухні». Можна на тій кухні просто прибрати без жодної боротьби. І тому я мрію про той час, коли слово «боротьба» буде означати у нас винятково «файтінг», тобто єдиноборство спортсменів. А інші будуть не боротися, а просто працювати. І не красти, бо тоді одразу знову почнеться наша безкінечна «боротьба». Мало не забув — у згадані мною часи найкращих учнів «приймали у піонери» 22 квітня у день народження Лєніна, а усіх інших 19 травня. На 22-е Зеленський не встиг…