Що спільного між політиком та актором? Що поєднує ці дві такі далекі і водночас близькі професії? Особливо у наших нинішніх зеленських реаліях. Думаю, що головне, що має вміти бездоганно робити і артист, і політик — це якісно читати чужі тексти. Як казали мені колись у дитячому садку — «с вираженієм».
Звісно, вони читають не своє не тому, що такі недолугі (хоча і таке трапляється), а тому що фізично не можуть самі собі ці тексти писати. Не встигають. Тому успіх політика, так само як і успіх актора, залежить від вміння правильно вибрати те, що слід читати вголос публіці. Ну, а далі дві названі професії різко розходяться у протилежні сторони. Тому що артист за прочитані ним чужі слова не відповідає — прочитав зі сцени монолог Гамлета, а потім пішов собі додому не переймаючись насправді проблемою «купатись чи не купатись?», перепрошую, «бути чи не бути?». Гамлет залишився на сцені, актор зі сцени пішов, аби завтра прочитати монолог Отелло… Якщо ж актор популярний, то за день йому доводиться перевтілюватись по декілька разів, проголошуючи перед камерою чи перед залом часом зовсім різні за змістом слова. І це нормально — актор має вміти це робити — перевтілюватися в інші образи! Актор часто може і не пам’ятати, що він там учора читав із «суфлера». У політика все те ж саме, але є одна суттєва різниця — політик говорить від себе, а не від вигаданого героя, і тому несе за свої слова відповідальність. Він не може спокійно казати зранку одне, в обід друге, увечері третє. Слухати перестануть. Бо коли актор щодня перевтілюється, то політик має грати одну й ту ж саму роль усе життя. І коли він щось казатиме чи робитиме не так, як учора, йому про це швидко нагадають. Тож талант політика, на відміну від таланту актора, передбачає вміння змусити людей забути про те, що він казав раніше. Виходить це у них не дуже добре, тому що у читанні чужих текстів політики заздалегідь поступаються акторам. Актор просто зобов’язаний змусити вас сміятися чи плакати — робота у нього така. Але робить він це за допомогою чужих слів, які можна спокійно забути вимкнувши телевізор чи вийшовши із залу. Сподіваюсь, ви вже збагнули, до чого я веду? Наш новий президент майстерно читає написані для нього тексти, з яких потім монтують відео і показують народу. Говорити від себе він категорично не вміє. Тобто вміє, звісно, не німий, але публіці це краще не показувати. Ну то й що, — запитаєте? Не знаю, мені особисто одразу видно, що слова телезвернень Зеленського до народу написані розумними людьми. Але не самим Зеленським. І тому я йому не вірю. Бо відчуваю, що читаючи текст, адресований українському народу, ця людина не розуміє до кінця, що вона говорить. Хоча читає талановито — актор все-таки! Але чи не прочитає він завтра протилежне, коли йому напишуть? Які особисті переконання Зеленського, а не тих, хто йому пише тексти? У що він вірить? Чого прагне? За що готовий піти не на зменшення гонорару, а на щось більш серйозне? Ви знаєте? Я — ні. Хоча тексти нашому президенту пишуть непогано. Але це чужі тексти. І для нього, і, на жаль, для нас.