Досі я вважав, що найбільшим нашим надбанням часів омріяної незалежності стала можливість за власним бажанням змінювати владу в законний спосіб на виборах. Я був впевнений у цьому і тоді, коли моє рідне місто обирало до парламенту людей, яких ніхто не бачив, – винятково за партійною належністю. Я вірив у це і тоді, коли мої «національно свідомі» земляки замість світової культури, літератури та музики обирали російсько-бандитську.
Гадав, що це так демократія влаштована, що рано чи пізно ми зробимо правильний вибір. Бо ж знав, що на Майдані загинули мої земляки. Але коли з напівграмотного бандита Музичка мої земляки зробили героя і поставили його поруч із полеглими на Інститутській, щось у мені почалося тривожне. Коли третину області бандити розкопали, порубали і вивезли за кордон на очах у земляків, що керували правоохоронними органами, тривога почала підсилюватися. Коли ж більшість рівнян проголосувала у квітні за «зеленого», моя тривога перейшла у відчай. Тому що я побачив – нашим людям свобода не потрібна! Їм треба дві речі: перша — щоб була горілка та закусь до неї, і друга – щоб хтось їм обіцяв щастя у майбутньому. Приблизно так само було у моєму далекому дитинстві, коли горілки було вдосталь, а влада обіцяла комунізм. Із закускою були, щоправда, певні проблеми, але це не головне – можна коли що і без закуски! Коли комуністичні керівники разом із підлеглими з держбезпеки дозволили нам тридцять років тому самим обирати владу, я був щасливий. Бо ж не знав, що більшості, яка довкіл, цей вибір не потрібний разом із свободою. Навіщо, коли можна ходити на роботу, щось отримувати у вигляді зарплатні, щось трохи красти і потім йти пити горілку? Ті, хто хотів жити інакше, хто хотів не отримувати, а заробляти, за ці тридцять років роз’їхалися по світах, їдуть тепер і не збираються повертатися. А ті, що залишилися, прагнуть лише випивки та закуски разом із «юмаром» із телевізора. Вони проголосували за блазня Зеленського. Я завжди називатиму його так, хоч він буде десять разів президентом. Тому що це його професія! І ви ще побачите, що ви обрали на свою голову. Хоча чому я так хвилююся? Вам же цього і треба! Вам не потрібна свобода. І у вас її не буде. Буде лише свобода пити і закушувати. Поки що. Поки обрана вами влада дозволятиме. Зустрічайте!