Лотерейний бізнес вічний. Упевнений, що наші давні пращури, які полювали на мамонтів із кам’яними сокирами, теж мали свою лотерею. Тому що людина принципово відрізняється від тварин нетямущих лише одним — небажанням працювати. Саме тому багато тисяч років тому сильніші люди почали примушувати працювати на себе тих, хто слабший. А що залишалося слабшим? Залишалося вірити в удачу.
Вірити, що настане мить, коли вони теж будуть мати все потрібне для життя і не будуть працювати. Саме тому лотерея — розвага переважно для бідних. Згадую себе у дитинстві, коли я не мав інших грошей окрім тих, що батьки давали на кіно та на морозиво. А як же хотілося більшого! Хотілося мати спортивний велосипед, справжній шкіряний футбольний м’яч, ковзани-«канади» із черевиками, магнітофон з касетами для нього… Хотілося до Києва на футбол, до Ялти на море, ну і шоколаду та морозива скільки завгодно! А не хотілося мені вчитися у школі. Я розумів, що не можу мати все і одразу, але була надія виграти щось у лотерею. Просто так — купити квиток за тридцять копійок і потім отримати багато грошей! Я і купив. Один раз, другий, третій… Звісно, що нічого не виграв. А квиток, до речі, коштував як два вершкових морозива із шоколадом! Збагнув я тоді, що хтось надурив мене з тою лотереєю і з’їв моє морозиво. І тоді я вибрав морозиво замість надії щось виграти колись. Вибрав раз і назавжди. З того часу лотерейних квитків не купую і на тоталізаторі не граю. Те ж саме, я впевнений, робить більшість із тих, хто заробляє на життя собі і своїм родинам і прагне завтра заробити більше, ніж сьогодні. Але таких серед нас, як виявилось, меншість. Більшість або не може, або не хоче докладати зусиль, аби заробляти більше. Але це не значить, що ця більшість не хоче грошей. А де ці гроші взяти коли працювати більше не хочеться? Правильно — виграти у лотерею. Саме тому у нас процвітають власники офіційних та неофіційних лотерей, тому що насправді у лотерею виграє лише той, хто її організовує! Можете запитати, а звідки я знаю, що любителів виграти грошей надурняк серед нас більше ніж тих, хто прагне цих грошей побільше заробити? Все просто — подивіться на результати виборів. Чи може людина, яка цінує зароблене своїм трудом, віддати долю країни неіснуючій партії на чолі із комедійним актором? Не може! На це здатен лише той, хто розглядає вибори як лотерею. Як можливість вгадати кандидата, який покращить його життя. Щойно ми отримали таку можливість тридцять років тому, так і розпочали цю лотерею. То на одного поставимо, то на іншого. А результат однаковий! Бо хто виграє у лотерею? Читайте вище, я про це вже щойно написав. А хіба є альтернатива цій виборчій лотереї? Теоретично так. Люди можуть об’єднуватися у політичні партії задля захисту своїх економічних інтересів. Підприємці в одну партію, пенсіонери в другу, держслужбовці в третю… Об’єднуватися аби разом думати як зробити життя кращим… Далі можна не продовжувати. Тому що створювати партії треба у вільний від роботи час і справа ця не із простих. А хто у нас любить зайву роботу, яка ще невідомо чи дасть результат? Краще у лотерею зіграти — як не виграти, так хоча би мати сподівання на той виграш. Пригадую як малим перший раз купив карточку «спортлото» і закреслив там шість цифр. Як ходив потім кілька днів, уявляючи що робитиму із тисячами рублів виграшу. Ну просто як виборець Зеленського!
