Приємно проїхати велосипедом околицями міста. Чому саме велосипедом? Тому що автомобілем не всюди проїдеш: будується народ, усюди щось копають-перекопують. Пішки по цих місцях ходити теж не варто. Новозбудовану власність народ охороняє за допомогою собак, від яких тільки на велосипеді і втечеш в разі чого. А так — їдеш собі і милуєшся витворами рук наших земляків, які без всіляких там довгострокових програм, гучних рішень чи постанов прикрашають землю своїм житлом. Причому будують щораз краще. У ці дні на світських будовах все як завжди: десь працюють, десь ні.
Приємно проїхати велосипедом околицями міста. Чому саме велосипедом? Тому що автомобілем не всюди проїдеш: будується народ, усюди щось копають-перекопують. Пішки по цих місцях ходити теж не варто. Новозбудовану власність народ охороняє за допомогою собак, від яких тільки на велосипеді і втечеш в разі чого. А так — їдеш собі і милуєшся витворами рук наших земляків, які без всіляких там довгострокових програм, гучних рішень чи постанов прикрашають землю своїм житлом. Причому будують щораз краще. У ці дні на світських будовах все як завжди: десь працюють, десь ні. Залежно від наявності будматеріалів, присутності бригад будівельників і кількості грошей у хазяїна. Від погоди хід робіт теж залежить. А ось від пам’ятних дат чи свят — ніяк. Спробуйте запитати господарів садиб, що ростуть швидше за пам’ятники героям УПА, чи прагнуть вони завершити будівництво, скажімо, до дня Незалежності? Не будете запитувати? І правильно зробите. Бо ж люди тут будують для себе і на свої, нехай і зароблені невідомо яким способом кошти. Жодному забудовнику не спаде на думку влаштовувати у себе на будівництві цілодобову штурмівщину з приводу настання якогось свята. Так вчиняють у інших обставинах. Коли будують не на свої. І не просто не на свої, а на державні чи напівдержавні гроші. Ось тут слід поспішати вкласти асфальт до свята, зневажаючи нормами стандартів, технологіями і всім іншим. Гадаєте, що начальство, яке все це заохочує, цього не знає? Ще й як знає. Знає не тільки про неприпустимість порушень будівельних правил, а й про те, що саме у метушні і біганині, коли за день до свята ще не все до кінця пофарбовано і заасфальтовано, найкраще... красти. Хто там потім буде рахувати, скільки у тій гарячці було витрачено будматеріалів, скільки реально виконано робіт? Підпишуть всі акти під музику, переріжуть урочисту стрічку, аби вже за півроку знову красти гроші на цьому ж місці. Вже не будуючи, а ремонтуючи те, що навмисне збудували так-сяк. Якби приватному забудовнику сказали, у скільки грошей обходяться скарбниці всі ці передсвяткові новобудови та благоустрої, цей забудовник одразу ж би подумки повісився. Щоб через якийсь час розсміятися. Теж подумки. Після того, як збагнув, скільки вкрали разом замовники і підрядники. Чому ніхто досі не порівняв вартості будівництва приватних будинків та благоустрою території навколо них із вартістю будівництва тої ж самої поліклініки у центрі Рівного, на будівництві якої крадуть вже двадцять років. Причому, крадуть за будь-якої влади, під будь-якими прапорами і гербами. Порівняли б, у скільки обійшовся квадратний метр штукатурки чи кубометр цегляної кладки. А потім би помножили це все на обсяг робіт. Чому не порівнюють? Тому що розмір різниці між реальною вартістю збудованого за державний чи комунальний кошт і того, що на цю будову витрачено, якраз і буде дорівнювати вартості кількох чепурненьких будиночків на околиці, біля яких так приємно проїхатись у сідлі на велосипеді. Не зупиняючись. Так спокійніше. Зупинятися краще посеред міста, там де сьогодні поспіхом мурують, білять, фарбують. Бо те, що до свят і в центрі, робиться для нас, а те, що тихенько і на околиці — для себе.
