«Зустрічаються батюшка, ксьондз та рабин...». Існує кілька сотень анекдотів із таким початком. Хто стане переможцем в анекдотичній ситуації, залежить від того, хто анекдот розповідає. Якщо православний, то найрозумнішим і найдотепнішим виходить батюшка, якщо католик — ксьондз, якщо іудей — самі розумієте. Найчастіше героїв просто міняють місцями залежно від особистості оповідача. Але складається враження, що найсмішніші сюжети придумують таки представники найдревнішої з трьох релігій. Згадав я про це з цілком поважного приводу. Цими днями у календарі зовсім близько зійшлися православний Великдень, його католицький відповідник та іудейський Песах.
«Зустрічаються батюшка, ксьондз та рабин...». Існує кілька сотень анекдотів із таким початком. Хто стане переможцем в анекдотичній ситуації, залежить від того, хто анекдот розповідає. Якщо православний, то найрозумнішим і найдотепнішим виходить батюшка, якщо католик — ксьондз, якщо іудей — самі розумієте. Найчастіше героїв просто міняють місцями залежно від особистості оповідача. Але складається враження, що найсмішніші сюжети придумують таки представники найдревнішої з трьох релігій. Згадав я про це з цілком поважного приводу. Цими днями у календарі зовсім близько зійшлися православний Великдень, його католицький відповідник та іудейський Песах. Коротше, наша, польська та єврейська Пасхи. У такі дні прийнято згадувати минуле, робити висновки та загадувати на майбутнє. Минуле всіх трьох свят у наших краях одне. Всі вони до кінця вісімдесятих років двадцятого століття відзначались якщо не таємно, то неофіційно. Країна жила за своїм, незалежним від релігійних свят життям, не раз призначаючи робочі дні саме на Великдень, не кажучи вже про менш масові в наших краях свята. Потім був період релігійного відродження. Коли молитися стало не тільки можна, а й треба. Не одна сотня спритних політиків зробила релігійні вірування співвітчизників своєю активною зброєю. Не допомогло. На останніх виборах віросповідання лідерів політичних партій та блоків було не те що не визначальним, навчені соціологами політики-переможці про це практично не говорили. Тому що так захотіли виборці. Ті самі православні, католики та іудеї. Їх у нас не стало менше. Тих самих євреїв стає все більше і більше. І це при тому, що вони вже четвертий десяток років невпинно виїжджають за кордон. Розгадка феномена проста — коли бути євреєм було не зовсім комфортно, представники древнього етносу ставали просто «радянськими людьми». Тепер же все поступово повертається на місце. Те ж саме і з католиками, яких ніби і мало, зате авторитет римського папи донедавна був вищим за авторитет усіх православних та іудейських політиків разом узятих. У побуті все також стало на свої місця. Євреї спокійно працюють у суботу та їдять свинину, католики не постять по суботах, а за нас, православних, промовляють обсяги м’яса, спожитого за період Великого посту. І це нормально. Цивілізований світ, включаючи і наше благословенне місто, вже ніколи не буде жити, розділившись на релігійні громади. Люди живуть і працюють разом, а їхні вірування залишаються справою особистою. Ортодоксальні віруючі вже давно стали екзотикою, вони не вписуються у ритм сучасного світу, лише відтіняючи різноманітність людства. Вони замість нас виконують святі заповіді, а ми замість них робимо все інше. Доказом може служити те, що у Великдень не зупиниться транспорт і не погасне світло, хоча і на транспорті, і в енергетиці працюють у нас майже повністю православні. Бог простить. Він мудрий і всемогутній. Він розуміє, що ті чи інші людські обряди — лише форма, екзотика. Все інше — глибоко в душах, які захищаються від жорстокого світу різними способами. В тому числі й гумором, по-доброму сміючись над сусідом, який є таким самим, тільки в церкву іншу ходить. Або не ходить взагалі. В наших старих анекдотах про священиків поки що немає мусульманського мулли. Поки що мулла для нас — майже абсолютна екзотика. Але світ змінюється і анекдоти разом з ним.
