Проблема Володимирівни

1891 0

Ми у соцмережах:

Ніколи не думав, що у неї виникнуть проблеми. Хіба можуть бути проблеми у людей, які завжди роблять те, що належить? Про її шкільні роки я не знаю, можу лише здогадуватись, що так само, як і в інституті, у школі вона була взірцевою жовтеняткою, піонеркою, комсомолкою і, звісно, відмінницею. Якогось особливого таланту в неї не було. Ні що стосується фізичної сили чи зовнішньої краси, ні щодо розумових здібностей. Нормальна дівчина, в якої все на місці. Там, де треба, зачіска, де треба — посмішка. Не висока і не низька, не блондинка і не брюнетка. Все у неї зроблено вчасно, всі конспекти написані, вірші вивчені, задачі вирішені. Вона ніколи не робила нічого зайвого.

Ніколи не думав, що у неї виникнуть проблеми. Хіба можуть бути проблеми у людей, які завжди роблять те, що належить? Про її шкільні роки я не знаю, можу лише здогадуватись, що так само, як і в інституті, у школі вона була взірцевою жовтеняткою, піонеркою, комсомолкою і, звісно, відмінницею. Якогось особливого таланту в неї не було. Ні що стосується фізичної сили чи зовнішньої краси, ні щодо розумових здібностей. Нормальна дівчина, в якої все на місці. Там, де треба, зачіска, де треба — посмішка. Не висока і не низька, не блондинка і не брюнетка. Все у неї зроблено вчасно, всі конспекти написані, вірші вивчені, задачі вирішені. Вона ніколи не робила нічого зайвого. Коли ми студентами розповідали анекдоти про Брежнєва, вона завжди опинялася десь у стороні. Ставши вчителькою, Володимирівна, як її звали з 22-х років, говорила дітям те, що треба, не задумуючись і дітей до цього не привчаючи. Вчасно встигала повісити в кабінеті замість портрета Брежнєва портрет Андропова, потім Черненка, потім Горбачова. Коли все змінилося, Володимирівна почала викладати замість російської українську, навчаючи дітей вже не слів «союз нерушимий», а слів «ще не вмерла». Безболісно замінила «ленінські години» на «шевченківські години», продовжуючи робити те, що було треба. До того часу ми всі з вчителів розбіглися. Хто куди. Хто погони вдягнув, хто в начальство вибився, хто в бізнесі чогось досяг, хто просто так влаштувався, а хто і взагалі помер. А Володимирівна так і досі вчить дітей. Вчить так, як їй кажуть. Що за Кравчука, що за Кучми, яка різниця? Граматика ж залишається. Лише один раз я спробував було заговорити з нею про те, що далеко не завжди вказівки згори бувають правильними, що інколи і самому подумати варто. Не зрозуміла вона мене. Тому що все життя сумлінно виконувала те, чого від неї вимагали. Не задавала запитань, вважаючи, що є розумні люди, які все за неї вирішать. А вона все чесно виконає і одержить за це належну скромну винагороду. Навіть те, що її вчительська винагорода стала в останні роки аж занадто скромною, нічого в ній не змінило. Бо Володимирівна у потрібний час вийшла, як належить, заміж, і має чоловіка, який компенсує, наскільки може, невідповідність зарплати і потреб своєї дружини-вчительки. Ніколи не було у Володимирівни проблем. Які можуть бути проблеми у людини, яка ніколи не сперечається і завжди виконує всі накази і розпорядження? Про те, що вже другий рік у кабінеті у неї висить портрет Ющенка (зразка початку 2004 року), нагадувати, думаю, не треба. Хіба могло бути інакше? Тим більше здивував мене її телефонний дзвінок. — Ти у своїй редакції все знаєш, — сказала вона, — то підкажи, чий портрет тепер потрібно вішати після виборів? — А без портрета не можна? — запитав я. — Як без портрета? — здивувалась Володимирівна, — повинен бути хтось головний, з кого б діти брали приклад, на чий авторитет можна було б посилатись! Проти цього аргументу я виявився безсилий. Не варто було витрачати час і нагадувати, що всі попередні авторитети, які висіли на стіні у шкільному кабінеті, зникли з життя разом із зникненням своєї влади. Навіщо примушувати зайвий раз хвилюватися заслужену вчительку? Їй же не думати треба, а портрет вішати. Хотів було порадити повісити портрет нинішнього Ющенка, але втримався. Сказав, що не знаю. Що у мене в кабінеті замість портрета висить календар, який я щороку замінюю без усяких ідеологічних роздумів. — А на календарі у тебе чий портрет? — перепитала Володимирівна. Я нічого на це не відповів. Видно, у неї тепер справді проблема. Так само, як і у всіх нас. Спочатку проголосували, а тепер думаємо.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також