Хтось розумний сказав, що аби знати, як живуть люди у тій чи іншій місцині, досить почитати, що вони пишуть на стінах та парканах. Не треба проводити жодних наукових досліджень, опитувань та аналізів. Досить проаналізувати написане на стіні. Може, хтось би і сперечався. А я повністю згоден. У роки мого далекого дитинства найпопулярнішим написом на паркані був самі знаєте який. І посідав він оце головне місце серед парканної писанини не один рік і не одне десятиліття. Що свідчило про фізичне і моральне здоров’я суспільства.
Хтось розумний сказав, що аби знати, як живуть люди у тій чи іншій місцині, досить почитати, що вони пишуть на стінах та парканах. Не треба проводити жодних наукових досліджень, опитувань та аналізів. Досить проаналізувати написане на стіні. Може, хтось би і сперечався. А я повністю згоден. У роки мого далекого дитинства найпопулярнішим написом на паркані був самі знаєте який. І посідав він оце головне місце серед парканної писанини не один рік і не одне десятиліття. Що свідчило про фізичне і моральне здоров’я суспільства. Бо ж писати на стінах хочеться зазвичай наймолодшим, які мають бажання просто зараз щось помітне по собі залишити. І вибір цього чогось свідчив у наші часи про правильний напрям помислів нового покоління, який поза іншим гарантував появу нових поколінь без допомоги переселенців зі сходу. Згодом усе стало складніше. Спочатку на парканах почали, окрім головного слова, писати назви музичних ансамблів та футбольних команд. Потім почалися малюнки різні. Звісно, що це усе не так просто з’явилося. Все це з-за кордону до нас прийшло. З-за східного кордону. Потрапивши туди із західного. Не дивуйтеся. Так у нас усе. Послухайте по телевізору огляд світових новин. Ніби з усього світу вони, а насправді ні. Насправді ці новини з усього світу йдуть до Москви. Там вони обробляються у потрібному Москві напрямі, а вже потім йдуть до нас або у жахливому перекладі українською, або без такого із збереженням таких самих жахливих граматичних помилок, вже московських. Так-от паркан — це той самий телевізор, лише трохи більш вільний. Скажете, що це не актуально, що тепер молодь уся в Інтернеті й там пише усе що хоче без усяких парканів. І будете неправі. Тому що писання на стіні чи на паркані — це прояв певної мужності, певної сміливості. Це як помідор на базарі у бабці вкрасти. Ніби і просто — не побіжить же вона за тобою, кинувши решту товару, а наважитись на таке нелегко. Треба мати оту саму мужність і сміливість хоча б у якомусь вигляді. Або взагалі розуму не мати. Або дуже хотіти їсти, та це повз нашу тему. Так само ніби легко тим балончиком по стіні помалювати, а наважитись непросто. Це складніше буде, аніж помідор вкрасти. Бо що з помідора залишиться після того, як його вкравши з’їсти? Оте саме десь у куточку, в ямі чи в каналізації. А напис буде досить довго. Будуть ходити люди і читати написане тобою. До речі, шалена популярність того самого слова на парканах не в останню чергу була обумовлена його стислістю: мало літер — швидше напишеш і втечеш. Після короткого аналізу явища перейдемо до практики. Останнім часом на стінах та парканах почали писати номери телефонів дільничних інспекторів міліції. Довго думав прочитавши. Якщо це не спосіб таким чудернацьким чином послати дільничного за тою самою найпопулярнішою адресою, то що? Окремо йдуть вказівники на веб-сайти. Такі собі банери на стінах. Особливо мене розчулив написаний на стіні заклик читати сайт soprotivlenie. Настільки розчулив, що я навіть на цей сайт зайшов. І що вам сказати? Думаю, що оце все йтиме до нас із Росії набагато довше, ніж оте саме головне слово. А може, і не дійде зовсім. У це саме слово увіткнеться. Ось вам, а не soprotivlenie!
