Влада повинна вміти розповідати казки. Не дитячі, про вигадані пригоди вигаданих персонажів, а цілком дорослі. Ці казки прийнято розповідати на усіляких прес-конференціях та презентаціях. Успіх казки досягається так само, як успіх анекдоту — найсмішніші місця слід розповідати з цілком серйозним виразом обличчя. Ті, хто зрозумів, будуть довго сміятися. Ті ж, до кого не дійшло, будуть довго думати, з останніх сил шукаючи суть того, що їм розповіли. Що робить кожна наша нова місцева влада після того, як усядеться по кабінетах? Розповідає казки, більшість із яких потім виглядають як анекдоти.
Влада повинна вміти розповідати казки. Не дитячі, про вигадані пригоди вигаданих персонажів, а цілком дорослі. Ці казки прийнято розповідати на усіляких прес-конференціях та презентаціях. Успіх казки досягається так само, як успіх анекдоту — найсмішніші місця слід розповідати з цілком серйозним виразом обличчя. Ті, хто зрозумів, будуть довго сміятися. Ті ж, до кого не дійшло, будуть довго думати, з останніх сил шукаючи суть того, що їм розповіли. Що робить кожна наша нова місцева влада після того, як усядеться по кабінетах? Розповідає казки, більшість із яких потім виглядають як анекдоти. Причому не має значення, хто саме прийшов до влади і яким саме чином — казки розповідають завжди. Інша річ, що коли влада народу подобається, тоді у казки хтось іще вірить, а коли ні… Пройдіться для початку навколо нашого місцевого «білого дому». Від колишньої «обкомівської» чистоти і порядку не залишилось нічого. Ще трохи — і прибиратимуть тільки біля кабінету голови обладміністрації, а решта — нехай собі. Що це означає? Близькість влади до народу, зруйнування бар’єрів, після якого у приміщенні влади працюють перукарні, а згодом може і банька з’явитись? Чому ні? Не пропадати ж приміщенню. З цього приводу згадав випадок, що стався зі мною десять років тому, коли я вперше і, сподіваюся, востаннє, потрапив до столичного райвідділу міліції. Самого центрального, центральніше не буває. Так-от, кабінети і коридори у цьому відділенні були настільки занедбані, що наш міськвідділ міліції, де я бував частіше, виглядав у порівнянні просто палацом. Коли я запитав у місцевих, чому в них так, мені порадили подивитися на маєтки тих майорів та капітанів, що сидять на обдертих стільцях. Дивитися я не став. Все і так стало зрозуміло. Та це я відхилився. Отож нова влада в особі наймолодшого за віком заступника новопризначеного обласного начальника почала розповідати про неймовірні перспективи, що очікують місто і область за нової влади. Такого нарозповідав той заступник, що перевершив навіть колишнього міського голову, який двадцять років тому обіцяв місту трамваї, а сам продав за безцінь спортивну школу, перетворену на базар. Можна зрозуміти молодого посадовця. Ну не тримала ще людина в руках великих грошей. Вірить він, можливо, у ті мільярди, якими жонглюють столичні політики, звинувачуючи один одного у розкраданні. Бо мільярди, вони, ясна річ, є. Податкова недарма працює. Але перетворитися на нові дороги, школи, житлові квартали ці мільярди уже два десятки років не можуть. Колись могли і в місті щороку будувати, страшно подумати, тисячі квартир, не враховуючи тих самих доріг, шкіл, лікарень і дитсадків. Тепер же ці мільярди кудись зникають, перетворюючись дивним чином у приватні інвестиції колишніх або ще чинних держслужбовців, які то цілий квартал житла на продаж у місті зведуть, то готель біля Львова… Замість мільярдів ми отримуємо ті самі казки про величезні перспективи, які, звісно ж, ніколи не стануть правдою. Якщо ж і стануть, то хіба що для самих казкарів, але це вже інша тема. Про неї не буду. Бо один такий казкар нещодавно до Рівного приїжджав. Той, що міністром по міліції раніше був. Кажуть, що від його казок та анекдотів будиночок з’явився казковий під Києвом… Не у тих, хто слухав, а у того, хто розповідав.
