До Африки я не поїхав. Тобто на футбол. Власне, ніхто особливо і не запрошував. Я так зрозумів, що досить пити правильне пиво — і ти вже в Африці. Та це так — рекламою навіяло. Насправді ж майже три тижні телевізійного футбольного дурдому примусили про дещо подумати. Це ж у нас все так висвітлюють і все так показують, як той футбол з Африки. Назбирали купу дядьків, і не лише дядьків, і теревенять щодня по телевізору.
До Африки я не поїхав. Тобто на футбол. Власне, ніхто особливо і не запрошував. Я так зрозумів, що досить пити правильне пиво — і ти вже в Африці. Та це так — рекламою навіяло. Насправді ж майже три тижні телевізійного футбольного дурдому примусили про дещо подумати. Це ж у нас все так висвітлюють і все так показують, як той футбол з Африки. Назбирали купу дядьків, і не лише дядьків, і теревенять щодня по телевізору. Причому з таким виглядом, ніби вони й справді не плутають Парагвай з Уругваєм і знають усі корейські прізвища. Я б повірив, якби не знав більшість із них особисто. Знання ж призводить до печалі. По телевізору щодня показували почесну трибуну із знаменитостями, що прибули на футбол з усього світу. Наші «знавці» про це усе анічичирк! Ну не знають вони, хто такий Білл Клінтон. Молоді ще. Бо ж того Клінтона по розважальних каналах щосуботи не показують. Звідки їм знати? Про Міка Джаггера взагалі мовчу. Бо й ви, мої любі й не дуже читачі, теж навряд чи масово знаєте його в обличчя або взагалі чули, хто це такий. Про всяких принців та інших знаменитостей не буду, бо сам у них не дуже тямлю. Зате тямлю у футболі! Бо хто у ньому сердешному не розуміється, чи не так? Справді, чому б не присвячувати кілька годин ефіру національного (!) телеканалу, щоб обговорювати особливості розвитку футболу в Гані? Ну що б ми без цього аналізу робили, скажіть мені? Те ж саме, що і з ним, кажете? А оця собача манера спілкуватися в ефірі, коли один із співрозмовників, як той собака, все по-нашому розуміє, а сказати не може. Тільки «па-русскі», причому так немилосердно гакаючи, що будь-яка собака у ньому хохла (саме хохла) впізнає. У нас же всюди так. І нема чого дивуватися, що нас ніде не чекають і нікуди не запрошують. А нам і не треба. Нам і по телевізору добре. Будемо тепер знати, що і в Африці зима буває. Якщо ця корисна інформація врешті не зітреться із пам’яті під впливом отого пива, після якого слід намалювати собі щось на обличчі й «уболівати» невідомо за кого. Ну справді, за кого? Спробували б запитати, наприклад, у ірландця, за кого він уболіває під час отих футболів. Не зрозумів би ірландець. Бо як нормальний громадянин, він у футбол уболіває за своїх. Так само як на виборах голосує за добре відому йому свою ірландську партію. У нас же відомі люди в телевізорі щодня змінюють предмет свого футбольного «уболівання». Причому не соромляться, а навпаки, залюбки це пояснюють. Ну як на виборах чи у парламенті — сьогодні ти за одних, а завтра за інших. Як в африканському футболі чи в українській політиці. Одна радість — закінчилося це усе щоденне футбоління. Наступне буде за чотири роки, і не в Африці, в якій ми так насправді й не побували.
