Готель-затичка

4728 0

Ми у соцмережах:

Готель-затичка

Їздити нашим містом незручно. І не лише тому, що на вулицях багато транспорту і рух цього транспорту погано регулюється. Головна причина — саме місто. Це було зрозуміло ще п’ятдесят років тому. Навіть була спроба змінити транспортну схему Рівного. Не тому, що тоді було багато автомобілів — їх за нинішніми уявленнями не було взагалі. А тому, що через місто в разі чого не могли б швидко пройти війська і військова техніка. Отакі тоді були пріоритети.

Почнемо з того, що місто Рівне власне містом історично ніколи не було. За усіма ознаками Рівне споконвіку було селом чи, якщо хочете, селищем, яке традиційно розташовувалось уздовж дороги. Збоку теж традиційно знаходився панський маєток, у нашому випадку — зруйнований після останньої війни палац князів Любомирських. Традиційного для міста центру, до якого б сходились усі шляхи, у Рівному ніколи не було. Що зробиш — село! Центр міста, яке історично нещодавно виникло на місці цього села, формувався стихійно — спочатку ближче до базару, потім — ближче до вокзалу. Як наслідок, у другій половині минулого століття обласний центр Української РСР архітектурно був тим самим селом, де усе життя знаходилось на одній вулиці. Об’їхати центральну вулицю можна було лише у центрі по паралельній вулиці, що нині упирається в продуктовий ринок і зветься Пересопницькою. Усе це добре розуміли тодішні архітектори, які, розробляючи у п’ятдесяті роки міський генплан, передбачили ще дві центральні вулиці, які б розвантажили нинішню Соборну від людських і транспортних потоків. Одну з них — яка нині має ім’я Бандери, збудувати вдалося, а другу — проспект Миру, ні. За планом 50-х років проспект Миру, який прокладали по «живих» житлових кварталах, нещадно знищуючи при цьому стару забудову, мав виходити паралельно вулиці Степана Бандери на Млинівську, звідти далі аж до нинішньої Грушевського, а потім на об’їзну автодорогу. Таким чином, Рівне замість одної наскрізної магістралі, якою досі є Соборна, а точніше, частина зведеного у ХІХ столітті Брест-Литовського шосе, мало отримати одразу три. Спочатку усе йшло нормально. Від вокзалу прорубали широкий проспект, який, як належить, забудували житловими будинками, магазинами, побутовими та харчувальними закладами. Будівництво зупинилося біля вулиці Плеханова (тепер Директорії). Звідси і починається наша історія. Темою чергової наради з містобудування, яка відбулася навесні 1967 року, була побудова у Рівному нового сучасного готелю. Той, що звели кілька років тому на Театральній площі, з першого дня був забитий під зав’язку. Чому ні, адже ніч у готелі коштувала тоді менше двох рублів — один обід у ресторані. На розгляд бюро обкому винесли проект дванадцятиповерхового готелю, який планувалося звести на новій центральній площі міста, яка тоді саме споруджувалася. Готель мав стояти навпроти пам’ятника Леніну та кінотеатру «Жовтень», відкриття яких планувалося на листопад. Із новеньким тоді універмагом готель мав бути з’єднаний переходом-аркою над вулицею. Звісно, що цей проект не був індивідуальним. Усе, що будувалося у Рівному, зводилося за типовими проектами і мало аналоги в інших містах СРСР. Якщо хочете побачити той готель, погляньте на готель «Південний Буг» у Вінниці. Саме такий готель планувався навесні 1967-го навпроти нинішнього пам’ятника Шевченку. Нарада проходила нормально — вигляд нової площі Леніна тішив погляд місцевих керівників. Але не усіх. Один з учасників наради раптом запитав: — Другіє прєдложенія єсть? — Какіє прєдложенія? — здивувались архітектори. — Ну, может єсть другіє проекти гостініц… — А чєм етот плох? — Мнє кажется, что памятнік Ільїчу будєт в тєні… Розмова одразу стала більш серйозною. Коли до справи приплели ідеологію, а Леніним козиряли лише тоді, значить проект насправді не сподобався комусь дуже впливовому. Назавтра у кабінеті голови міськвиконкому Користіна бився в істериці головний архітектор: — Как же так? Зарубіть такой проект? Пять лєт работи коту под хвост! — Нє нєрвнічай, — перебив відвідувача голова, — єслі серйозно, то к пятідєсятілєтію Октября ми с трудом кінотєатр і висотку успєваєм закончіть. І что, на всєнародний юбілєй котлован в центрє города копать? Народ уже дєсять лєт по котлованам ходіт! — І етот сарай будєт стоять напротів памятніка Лєніну? — не вгамовувався архітектор. — Нє сарай, а благоустроєний жилой дом, в котором очень серьйозниє люді живут… Да ти что, нє понял? — раптом закричав Користін. — Куда мнє етіх желєзнодорожніков отсєлять? Оні же мєня заклюют, засиплют анонімкамі! Оні же хотят жить на центральной площаді в своїх квартірах! Нє дадут оні там нічєго строїть! — А как же город бєз гостініци? — Гостініца будєт! — заспокоїв архітектора господар кабінету. — Єсть мєсто, там, гдє сєйчас ЗАГС, на Міцкєвіча… Отак і закінчилася та розмова, а разом з нею і висотний готель на центральній площі. Та це було ще не все. Перенесений на Міцкевича готель знову б височів над Леніним, тож треба було робити його на три-чотири поверхи нижчим. А це було дорого, плюс втрата чотирьох десятків номерів… Вирішено було замість висотного проекту взяти горизонтальний. Головний архітектор був проти — такий готель назавжди перегороджував би проспект Миру і закупорював би нову вулицю, зробивши її замість наскрізної магістралі таким собі «апендиксом», який веде в тупик. Але архітектору пояснили, що надворі боротьба за мир, війни не буде, тож потреба тягати через місто бронетехніку вже не актуальна. Окрім цього, було сказано, що і на проспекті Миру, і на його запланованому продовженні, вулиці Остафова, нещодавно отримали квартири дуже поважні люди. Їм треба спокій, а не транспорт попід вікнами. Сперечатися не було сенсу. За півтора року було зведено готель «Мир», і на проспекті Миру на довгі десятиліття запанувала тиша. Навіть автобуси і тролейбуси по ньому не ходили… Тож коли будете проїжджати від проспекту Миру до універмагу, згадайте 1967 рік і тих начальників, які хотіли тиші та спокою у своїх квартирах у центрі Рівного.

Микола НЕСЕНЮК.
Далі буде.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також