Знаєте, що найсильніше шокує іноземців, які вперше прибули в Україну за кермом автомобіля? Якщо ви гадаєте, що здивування мандрівників викликають пейзажі нашої природи чи стан наших доріг, то ви помиляєтесь. Бо і природа наша далеко не унікальна, і дороги останнім часом, особливо ті, що ведуть до кордонів, не такі вже й погані. У непередбачену ситуацію іноземець потрапляє на першій же автозаправній станції, де ціни приємно дивують хоч поляка, хоч угорця, хоч румуна, хоч словака, не кажучи вже про німця якого-небудь. Під’їхавши до бензоколонки, водій з-за кордону звично вставляє шланг у свій бензобак, а бензин не тече. Здивований гість дивиться на колонку, шукаючи, на що б іще натиснути, аби бензин пішов.
Знаєте, що найсильніше шокує іноземців, які вперше прибули в Україну за кермом автомобіля? Якщо ви гадаєте, що здивування мандрівників викликають пейзажі нашої природи чи стан наших доріг, то ви помиляєтесь. Бо і природа наша далеко не унікальна, і дороги останнім часом, особливо ті, що ведуть до кордонів, не такі вже й погані. У непередбачену ситуацію іноземець потрапляє на першій же автозаправній станції, де ціни приємно дивують хоч поляка, хоч угорця, хоч румуна, хоч словака, не кажучи вже про німця якого-небудь. Під’їхавши до бензоколонки, водій з-за кордону звично вставляє шланг у свій бензобак, а бензин не тече. Здивований гість дивиться на колонку, шукаючи, на що б іще натиснути, аби бензин пішов. А той не тече. Лише згодом оторопілому іноземцю пояснюють, що спочатку слід заплатити за бензин, а вже потім заправляти авто. Практика ця, звична для нас, приводить іноземця у неабияке здивування. Бо такого немає більше ніде. Усюди на захід від наших кордонів на заправці спочатку заливають бензин, а вже потім платять у касу за вказану на лічильнику кількість пального. Це нормально, а головне — зручно! Чому в нас не так? Не розуміє приїжджий, що передоплата за бензин — свідчення нашої головної національної риси. Риса ця — вміння першим обманути партнера. А що, коли клієнт, заправивши авто, не піде до каси, а спробує поїхати не заплативши? У нормальній країні це просто неможливо. У нас — невідомо. Бо ніхто експериментів з довірою ставити за свій рахунок не збирається. Та й клієнт нікуди не подінеться — заплатить! Насправді такі експерименти зайві. Дев’ять із десяти наших співвітчизників із задоволенням не заплатять, якщо їм не нагадати, міцно тримаючи при цьому за руку. Не можна інакше. Традиція у нас така національна, геніально висловлена у відомій з літератури суперечці: «Гроші — звечора, стільці — зранку», мораль якої звучить як вирок — гроші наперед! Коли ж цих грошей дуже багато, то обман може бути навіть загальнодержавним. Подивіться, що робиться у нашій самій верховній владі. Вожді партій та блоків дивляться одне на одного з посмішкою наперсточника з районної автостанції. Так і очікують моменту, щоб одне одного обдурити. Причому останнім часом ніхто цього навіть і не збирається соромитись. А чого у нашій вільній країні соромитись, коли з усіх засобів масової інформації людям щоденно повторюють: соромитися не можна. Немає такого, чого не можна було б зробити заради вигоди. Та навіть не це найбільше вражає. Ми завжди були готові до обману. Чи то ми обманемо, чи то нас. Дивує поведінка людей вже після того, як обман відбувся. Ніхто й не збирається ображатися, рвати стосунки з нечесним партнером, не подавати руки і таке інше. Всі продовжують одне одному посміхатися, ніби запрошуючи ще раз зіграти у ту саму гру. Бо обманутих, як не дивно, немає. Тобто чесних, котрих зухвало обманули. Є переможці, ті, хто цього разу обдурив, і переможені, ті, кого цього разу обдурили. То чого ж дивуватися просто шаленій кількості охоронців, які нудяться у нас біля кожного місця, де ходять хоч якісь гроші чи є хоч якесь майно. В магазині на кожну касирку по два охоронці. В банку — по три-чотири. В розважальних закладах від цих товстомордих нероб просто подітися немає куди. А що робити, коли у ресторані нещадно крадуть ножі й виделки, у більярдній — кулі, у магазині — все, що бачать? Із усіх наших людей, починаючи з політиків, і закінчуючи бензозаправниками, найбільш чемно і виховано виглядають валютні міняйли. Завжди привітаються, завжди першими дають гроші... Знати б, скільки та чемність цим міняйлам коштує. Але їм не виходить сказати — гроші наперед! Не те що усім іншим. До речі, ви за цю газету вже заплатили? Чи просто так читаєте?
