Ті, хто давно не був у Рівному, здивуються, напевно, побачивши на кожному кроці ятки з кавою. Каву різних ароматних гатунків тут не тільки продають, але й варять. Дуже швидко і дешево. І ось ти вже стоїш із пластиковою (що поробиш!) склянкою в руках і насолоджуєшся ароматом і смаком диво-напою. Тільки не плутайте цю каву з тим, що ковтає інша частина рівнян у вигляді суміші пакетного сурогату з водою. Бо це не просто два різних напої. Це два різних класи людства, два різні способи життя.
Ті, хто давно не був у Рівному, здивуються, напевно, побачивши на кожному кроці ятки з кавою. Каву різних ароматних гатунків тут не тільки продають, але й варять. Дуже швидко і дешево. І ось ти вже стоїш із пластиковою (що поробиш!) склянкою в руках і насолоджуєшся ароматом і смаком диво-напою. Тільки не плутайте цю каву з тим, що ковтає інша частина рівнян у вигляді суміші пакетного сурогату з водою. Бо це не просто два різних напої. Це два різних класи людства, два різні способи життя. Чому? Спробуйте запитати справжню каву де-небудь у передмісті Кривого Рогу. Засвідчую: вас не зрозуміють. Навіть у мільйонному Дніпропетровську з новобудовами, «мерседесами» і бутіками справжню каву мені довелося шукати приблизно годину. Без результату. А у Рівному це задоволення, принаймні в центрі, на кожному кроці. Чому так і яка різниця? — запитає незадоволений читач, — це ж питання смаку, що люди хочуть, те й п’ють. А ось це не так, точніше, зовсім не так. Наші північно-східні брати недарма кажуть, що «чай — нє водка, много нє випьєш». Правильно кажуть, вловивши глибинну суть питання. Бо у кожного в житті є вибір: або пити горілку, або чай та каву. Це зовсім не свідчить, що любитель справжньої кави чи справжнього чаю не буде пити горілки. Може, й буде. Але не зранку. Не на роботі. На роботі — кава, потім — горілка. Ну не п’ють каву з горілкою, не буває такого. Я не про той напій, який колись називали в їдальнях словом «кохве» і традиції якого успішно продовжують продавці розчинних сурогатів. Під базарне «капучіно» піде і горілка, і коньяк, і що ще там буває у красивих пляшках, розлитих у підвалі під Квасиловом? Та повернемось на наші вулиці, де тепер продають багато кави. З давніх-давен, а точніше, із славного зимового дня 1970 року, коли у неіснуючому вже давно кафе «Хвилинка» встановили першу в місті угорську електричну кавоварку, виділився серед нас особливий клас людей, які п’ють каву навстоячки. Не розсівшись у м’якому ресторанному фотелі, не на кріслі чи дивані у барі чи кафе, навіть не на стільці, а тільки стоячи. Майже чверть століття протрималась стояча комуна любителів кави у колишньому центральному гастрономі, аж поки горілка «на розлив» не знищила спочатку цю компанію, а потім і сам гастроном. Тепер цих комун любителів кави у Рівному вже кілька десятків. Що помітив: дешева кава у пластиковій тарі, яку продають у маленьких ятках, чомусь завжди смачніша за дорожчу, ту, що подають у барах, ресторанах та кафе. Причина на поверхні: хитрий бармен бачить клієнта за столом і розуміє, що тому після смачного обіду чи вечері з випивкою зовсім не до смакових тонкощів кави. І наливає бурду. Там же, де ти сам дивишся в очі продавцю, він, точніше вона, не може не досипати кави у кавоварку чи забути викинути із неї каву стару. До чого я це все пишу? До того, що саме оця кава навстоячки є однією з найтепліших прикмет нашого міста, однією з рис справжнього рівенського характеру. Коли хороша кава — це і невеличкий перепочинок, і цікава бесіда, і бадьорість на наступну годину, і неповторний смак, що залишається після пиття. І ще багато-багато чого. І все це робиться швидко. Лише кілька хвилин. Бо слід повертатися на роботу, аби із свіжою головою і піднесеним настроєм повернутися на залишене щойно робоче місце. Отакі ми — рівняни. Не всі, а тільки ті, що п’ють каву навстоячки. Нас ніби стає більше. І це не може не втішати.
