Що робить порядна людина, коли її звільняють з роботи? Чому звільняють? Яка різниця? Ніхто від цього не застрахований, особливо у теперішні часи. Та й у колишні, коли все було під партійним контролем, людей з роботи теж звільняли. Без цього не можна. Коли всі сидітимуть на своїх місцях, коли кожен на своїй посаді захоче досидіти до пенсії, настане криза. Бо ж одна справа сидіти на пенсії начальником. Інша — помічником слюсаря. Помічник хоче підвищення, вчиться, набирається досвіду.
Що робить порядна людина, коли її звільняють з роботи? Чому звільняють? Яка різниця? Ніхто від цього не застрахований, особливо у теперішні часи. Та й у колишні, коли все було під партійним контролем, людей з роботи теж звільняли. Без цього не можна. Коли всі сидітимуть на своїх місцях, коли кожен на своїй посаді захоче досидіти до пенсії, настане криза. Бо ж одна справа сидіти на пенсії начальником. Інша — помічником слюсаря. Помічник хоче підвищення, вчиться, набирається досвіду. Власне, всі революції були, якщо розібратись, повстаннями помічників слюсарів проти тих, хто не давав їм ходу. Тож повернемось до порядної або просто нормальної людини, яку попросили звільнити займану посаду. В такому випадку звільнений оформляє всі документи належним чином, одержує розрахунок і шукає нову роботу. Бувають винятки. В кожній конторі вам наведуть приклади того, як звільнені з роботи подавали до суду, писали скарги, приносили медичні довідки, словом, робили все, аби не бути звільненими. Кожна така історія — цілий детектив. Об’єднує всі ці детективи те, що тому, хто не хоче звільнятися, вже не до роботи. Ні йому, ні всім довкіл. Бо ж коли тебе звільняють — ти не потрібен. Навіщо залишатися там, де ти не потрібен? Саме так думає більшість людей і не оскаржує своє звільнення. Оскаржують лише ті, кому немає куди йти. Хто потрапив на посаду випадково і розуміє, що подібної роботи вже ніколи не знайде. Дуже не хочеться змінювати керівний кабінет на звичайний стілець простого працівника. Або на місце за прилавком на базарі. Або на лопату... Ні, до лопати у таких справа не доходить. Так і ходять вони роками по світу, нічим як слід на займаючись і розповідаючи всім, якими вони були начальниками і як їх несправедливо звільнили. Знаєте таких? Отож. Хтось починає пити горілку, когось утримують родичі або діти, когось беруть із милості на оклад колишні друзі чи навіть підлеглі. Так і у політиків наших колишніх. З голоду вони не помруть, бо ж держава платить кожному нардепу довічно півзарплати нардепа діючого. Хто пам’ятає нині прізвища Поровського, Ковтунця, Омельчука, Полюховича і ще кількох нардепів від нашої області, які потрапили свого часу до парламенту випадково, нічого серйозного собою не представляючи? Туди ж дорога Ширку, якого рівняни обрали чотири роки тому, що він був «за Ющенка». Тепер «за Ющенка» інші. Колишнім слід звільняти місця. А вони не хочуть. То відпустки беруть, залишаючись на роботі, то по лікарнях лягають, то листи-заяви пишуть до самого Президента, щоб не виганяв їх з щойно насиджених місць. Ніби забули вони, що два місяці тому йшли на вибори не з Ющенком, а з «видатним діячем» Костенком і ще одним місцевим, чиє прізвище бридко згадувати. Не обрали їх люди. Не проголосували. То йшли б собі з влади назад, звідки прийшли. Не хочуть йти. Нема куди йти «патріотичним» районним та обласним чиновникам, яких понапризначали гуртом минулої весни. Ось і піднімають навколо себе галас. В останній раз.
