Наступного понеділка Віктору Чайці виповнилося б 67 років. Рівнянам міський голова запам’ятався як професійний, надійний керівник і людина, яка більшу частину свого життя віддала розбудові обласного центру. Таким же його пам’ятають і ті, кому довелося з ним працювати. А найголовніше — повчитися в нього. Одним з учнів покійного міського голови вважає себе начальник міського управління житлово-комунального господарства Юрій Собчук. З ним спілкувався журналіст «РВ».
— Пане Юрію, вам довелося з Віктором Чайкою пропрацювати майже десять років. Чи пам’ятаєте, як з ним познайомилися? — Це було в 1999 році. Я служив у Дрогобичі в одній з військових частин. Коли настав час виходити на пенсію, вирішив повернутися до свого рідного міста Рівного і підшукати тут якусь роботу. Звернувся до міського голови Віктора Чайки, і той, вислухавши мою біографію, порадив зателефонувати йому за тиждень. Рівно через тиждень він запросив мене на прийом і запропонував посаду начальника комунального підприємства «Міськсвітло». — Але ж ви зовсім не мали досвіду роботи в цій галузі? — Я йому те ж саме сказав. Він на це тільки посміхнувся і додав, що людина, яка змогла керувати військовими, зможе навести лад на комунальному підприємстві. Крім того, він переконав мене, що вчитися ніколи не пізно. Тим більше, якщо є бажання до навчання. Спочатку було важко, але він завжди мене підтримував, підказував. Здебільшого на нарадах та по телефону. Коли ж потрібно було, то особисто приїжджав на підприємство. — Ви, напевно, виявилися здібним учнем, якщо за декілька місяців Віктор Чайка запропонував вам очолити управління житлово-комунального господарства? — Своїй роботі я оцінку не звик давати. Вважаю, що це мають робити ті, для кого я працюю — рівняни. А також міський голова, який призначив мене на цю посаду. Я ввесь вільний час віддавав навчанню. Дуже не хотілося підвести свого наставника. Він, напевно, помітив моє прагнення до роботи і вже в серпні того ж року запропонував очолити управління ЖКГ. На новій посаді він так само мене вчив і підказував, що і як потрібно робити. Бувало таке, що цілими днями з ним їздили по різних об’єктах у місті і особисто контролювали хід виконання тих чи інших робіт. Згодом я сам набрався досвіду. Хоча завжди, коли виникала така необхідність, я звертався до Віктора Анатолійовича за порадою. Він ніколи не відмовляв. З ним приємно було працювати, оскільки життя було досить бурхливим. Ввесь час у русі. Він сам був таким непосидючим. Завжди поспішав зробити більше для міста і своїх підлеглих до цього привчив. — Чого вам за роки роботи з Віктором Чайкою вдалося навчитися? — Насправді він навчив мене чимало. Але найголовніше — навчив по-справжньому любити це місто і людей. Він навчив завжди бачити світло в кінці тунелю, навіть коли ситуація здається безвихідною. Навчив не говорити багато, а якщо є змога одразу, засукавши рукави, братися за вирішення проблеми. Він не тільки вчив, а й показував це на власному прикладі. Навчив не боятися критики від людей. Він завжди казав, що люди нам довірили владу, тому ми і маємо допомагати вирішувати їхні проблеми. Крім нас, їм більше ні до кого звернутися по допомогу. Навчив думати на кілька кроків вперед і розуміти, як ефективно побудувати роботу, налагодити її як єдиний механізм. Що робити сьогодні, що завтра, а що через рік. — Чи залишив Віктор Анатолійович вам якісь настанови? — У мене досі на столі лежать кілька аркушів паперу, списаних Віктором Анатолійовичем. На них він виклав своє бачення того, що потрібно зробити у місті впродовж цього року. Ось наприклад — заасфальтувати найбільш проблемні дворові території, відремонтувати частину аварійних дахів. Навіть прописав, які саме. Цього року завдяки фінансуванню нам вдалося виконати частину його настанов. Решту ми вже почали виконувати і завершимо найближчим часом. — Після смерті Віктора Анатолійовича чимало політичних сил почали спекулювати на його імені. Один з таких прикладів — перипетії навколо перейменування проспекту Миру. Яка ваша думка з цього приводу? — Я вважаю, якщо почали щось, то потрібно доводити до кінця, а не зіскакувати з поїзда на півдорозі. У нас же вийшло так, що кашу заварили, а потім, аби для всіх бути хорошими, дали задній хід. Загалом, на мою думку, такі питання потрібно вирішувати не кулуарно, а попередньо вивчивши думку громадськості. Особисто я пропонував на розі вулиць Ст. Бандери та В. Чорновола створити сквер і назвати його іменем Віктора Чайки. — Перед позачерговими виборами міського голови деякі кандидати почали приписувати себе до так званої команди Чайки. Чи вважаєте ви себе її частиною? — Нині поняття команди дещо викривлене. Принаймні Віктор Анатолійович вкладав у нього зовсім інший зміст. Команда в його розумінні — це коли кожен керівник на своєму місці і виконує покладену на нього роботу. І це йому вдалося. Вважаю, що нині не потрібно ділитися на членів команди і тих, хто до неї не належить. Просто кожен має виконувати свою роботу. Зважаючи на це, я для себе прийняв рішення взяти участь у виборах, для того щоб продовжити ті добрі напрацювання, які свого часу започаткував Віктор Анатолійович. А не розмінюватися на порожні політичні балачки та інтриги.
