Кобзон і тувинські добровольці

2198 0

Ми у соцмережах:

Кобзон і тувинські добровольці

У минулому столітті назву «Тувинських добровольців» мала одна з вулиць Рівного. Не знаю, чи встигли цю вулицю перейменувати, чи вона досі існує. Це не важливо, бо мова буде не про вулицю і не про добровольців. Добровольці, до речі, були. Саме вони, якщо вірити документам радянських часів, першими увійшли з боку Клеваня на конях до залишеного німцями Рівного 2 лютого 1944 року. Тепер ми, звісно, добре розуміємо, наскільки добровільною була участь тих тувинців у бойових діях. Якщо коротко — ніхто тоді нікого не запитував. Ось і опинилися схожі на монголів мешканці Сибіру в Рівному на своїх конях із зброєю у руках.

У минулому столітті назву «Тувинських добровольців» мала одна з вулиць Рівного. Не знаю, чи встигли цю вулицю перейменувати, чи вона досі існує. Це не важливо, бо мова буде не про вулицю і не про добровольців. Добровольці, до речі, були. Саме вони, якщо вірити документам радянських часів, першими увійшли з боку Клеваня на конях до залишеного німцями Рівного 2 лютого 1944 року. Тепер ми, звісно, добре розуміємо, наскільки добровільною була участь тих тувинців у бойових діях. Якщо коротко — ніхто тоді нікого не запитував. Ось і опинилися схожі на монголів мешканці Сибіру в Рівному на своїх конях із зброєю у руках. Цей історичний факт дуже довго був просто історичним фактом. Який аж ніяк не стосувався повсякденного життя нашого міста. Так би і було надалі, якби не Йосип Кобзон. У шістдесяті роки минулого століття молодий ще тоді співак прибув до Рівного на гастролі. Розвішані містом афіші повідомляли, що у концертному залі виступатиме «заслужений артист Чечено-Інгушської АРСР, лауреат всесоюзних та міжнародних конкурсів Йосип Кобзон». Із лауреатством Кобзона все було ясно, а звання заслуженого артиста викликало запитання, яке задали артисту місцеві колеги на вечері після концерту. Не одразу, а після четвертої-п’ятої чарки, коли усі за столом побачили, що Кобзон — цілком нормальний мужик, з яким можна говорити відверто. — Скажи, Йосипе, звідки у тебе таке дивне звання? Ми ж знаємо, що родом ти з України і за національністю ти зовсім не чеченець і тим більше не інгуш… — Все дуже просто, друзі, — відповів Кобзон, - у заслуженого артиста поконцертна ставка удвічі вища. Тут ми перервемо діалог, аби пояснити, що у часи СРСР артисти одержували на гастролях, окрім «добових», ще й «поконцертні», тобто певну винагороду за виступ на кожному концерті. Незалежно від кількості артистів, кількості глядачів та розміру виручки за квитки «поконцертні» були суворо фіксованими. Найнижча ставка була трохи більша за десять рублів, найвища — близько двадцяти. Після цього пояснення повернемося до вечері у Рівному за участю Кобзона. — Про підвищені поконцертні ми й без тебе знаємо, — ображено відповіли Кобзону місцеві артисти, — а як цим заслуженим артистом стати? - У мене усе було просто, — сказав заслужений чечено-інгуш. - Якось потрапив я до великої делегації артистів, які виступали у Грозному на якомусь святкуванні. Наш виступ сподобався, і місцевий керівник запитав, чим він може нам віддячити. У більш знаменитих артистів усе тоді вже було і вони попросили за нас, молодих, чи не можна, мовляв, присвоїти нам звання заслужених? Щедрі господарі вирішили це питання за один день, і так я у двадцять чотири роки став заслуженим артистом і одержую подвійну ставку за кожен концерт! Застілля тривало далі, розмова перейшла на інші теми, але епізод із Чечено-Інгушетією дехто тоді добре запам’ятав. Повернулися до цього питання у Рівному за кільканадцять років, можливо, після чергового приїзду на гастролі Кобзона, який на той час став вже заслуженим артистом Союзу і забув ту Чечено-Інгушетію як юнацьку пригоду. Було це перед черговим святкуванням річниці «визволення міста від німецько-фашистських загарбників». Інструктори райкомів та обкомів партії та комсомолу нудилися у спробах вигадати для святкування щось нове. Аж поки хтось із оточення Віталія Луценка, тодішнього першого секретаря міськкому КПРС і фактичного керівника міста, не згадав про тувинців. Думка була проста: чому б нам не запросити ветеранів-визволителів із Туви на святкування? Сказано — зроблено. Надіслали запрошення у далеке Забайкалля і отримали відповідь. Тувинські «товариші» з радістю погодилися побувати у місцях «подвигів своїх батьків». Як їх зустрічали у Рівному, що вони їли-пили, де і як розважались — нам тепер нецікаво. Цікаво те, що тувинці були вражені розквітом мистецького життя у Рівному. І запросили до себе у гості не лише ветеранів війни та партійних-комсомольських секретарів, а й артистів. Минуло небагато часу і до Туви вирушила з Рівного делегація у кілька сотень осіб. Були там артисти драмтеатру, філармонії, місцеві журналісти, поети і письменники, учасники танцювальних та хорових колективів та ін. Історія не зберегла для нас імені того учасника нашої делегації, який згадав під час поїздки давню застольну бесіду з Кобзоном. Та це не головне. Головне — що додому з Туви до Рівного поверталася ціла група заслужених артистів і заслужених діячів мистецтв Тувинської АРСР. Запитаєте, у чому тут прикол? А в тому, що за територією, населенням та усім іншим «автономні радянські соціалістичні республіки» нічим не відрізнялися від звичайних областей. Просто голова облвиконкому там називався «головою ради міністрів республіки». Відповідно всі управління були міністерствами і так далі. А міністерства мали право робити подання на почесні звання, які, як добре знав Йосип Кобзон, давали можливість артистам та іншим діячам мистецтв одержувати підвищені гонорари і надбавки до зарплат. Тож з’явилася тоді у Рівному ціла група «заслужених». Такими, зокрема, стали керівники та провідні артисти нашого драмтеатру. І нічого, що вони були заслуженими артистами Тувинської АРСР. А хоч якої, яка різниця, аби надбавки платили. Тому коли хтось із вас натрапить коли-небудь на стару місцеву газету, книжку, афішу чи театральну програмку і побачить низку імен «заслужених артистів Тувинської АРСР», не дивуйтеся. Це так тувинські добровольці 1944 року вдруге прислужилися рівнянам. Уперше під час другої світової війни, а потім за тридцять років по тому.

Микола НЕСЕНЮК.
Далі буде.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також