Кому дістанеться майно Плютинського?

3354 0

Ми у соцмережах:

Кому дістанеться майно Плютинського?

Публікація «Плютинські мільйони» в РВ за 17 листопада сколихнула усіх, хто так чи інакше був знайомий Володимиром Плютинським. Особливо ж тих, хто довгий час жив поряд і багато років працював разом з ним. Газета не претендує на встановлення істини в жодному з питань, порушених у цій статті, — істину встановлюватиме суд. У цій статті ми наводимо думки людей, які не один рік працювали разом з Володимиром Плютинським.

Володимир Якута, завідувач елеватора і саду агрофірми «Зоря» ім.Плютинського: — Я багато років працюю в цьому господарстві, раніше був директором і зорянського консервного заводу, і м’ясокомбінату. Добре знав і Володимира Антоновича, і його дружину Марію Мусіївну. Вважаю, що стверджувати, ніби вони не були одружені, некоректно. Ось книга Володимира Антоновича «По хвилях пам’яті», що вийшла друком у 2004 році, в якій він описує, як і де познайомився з майбутньою дружиною, про її батьків, як весілля відгуляли. То невже він пише те, чого насправді не було?

Володимир Якута
А щодо шлюбного свідоцтва, то в Ізяславському загсі, де одружувалися Плютинські, колись згорів архів, потім у них ще й потоп був, тому він і не може видати довідку, чи був зареєстрований цей шлюб. Наскільки мені відомо, у сестри Володимира Антоновича Броніслави з тієї ж причини немає свідоцтва про народження. Те, чи була інша жінка, яка нібито народила від Володимира Антоновича сина, ніколи не фігурувало, він нам ніколи про це не говорив. Уявіть собі ті роки, що таке не одне десятиліття бути депутатом, отримати два ордени Леніна, а тоді перевіряли геть усе. Що б то було, якби хтось взнав, що Плютинський, Герой Соцпраці, має не дружину, а співмешканку?! Вони й поховані поряд, і на пам’ятнику написано, що вони — Плютинські. Щодо майнового питання. Заповіту, про який йдеться, ми не бачили і нічого про це не чули. Та жінка, на ім’я якої нібито його складено, працювала у нас обліковцем, а потім тривалий час головним бухгалтером. Люди почали говорити про заповіт вже після смерті Плютинського. Майно колишнього колгоспу розпайоване, тепер це акціонерне товариство. Багато хто з працівників має акції господарства, і Плютинський їх також мав. Десь із 2006 року агрокорпорація співпрацювала з компанією «Габен», яку очолює Ігор Саміла, наш нинішній голова правління. Компанія постачала засоби захисту рослин, добрива, насіння. Був такий момент, коли перед «Габеном» виник чималий борг, на суму близько 30 мільйонів гривень. На правлінні агрокорпорації Володимир Плютинський запропонував, щоб фірма «Габен» стала нашим акціонером. Вона поповнила статутний фонд наполовину, ми провели збори і «Габен» став співвласником агрокорпорації. А після смерті Плютинського з’ясувалося, що в результаті, напевне, якихось махінацій акції на великі суми отримали люди, які були до нього наближені. Дехто потім відмовився від цих претензій. Ті будиночки в Садках, про які теж йшлося, збудували, коли у нас було спільне підприємство з американською компанією з переробки кукурудзи. Їхнім спеціалістам потрібно було десь жити, та й, самі знаєте, не всі питання вирішуються в кабінетах. Загалом там збудували шість будиночків. Десь у 90-х роках був час, коли корпорація «Зоря» перебувала на стадії банкрутства. Щоб будиночки не продав комусь ліквідатор і щоб вони залишилися при нашому господарстві, їх за символічну ціну придбав швагро Володимира Плютинського, а потім переписав їх на Плютинського. Це цілий санаторно-оздоровчий комплекс з басейном, сауною, більярдом. Тут прекрасні умови, в різні часи гостювали чи не усі наші президенти. Зараз комплекс обслуговує агрофірма. Прикро, що за майно й особисту вигоду тепер винесено на обговорення особисте життя цього чоловіка з дуже відомим ім’ям. Іван Чорнобай, колишній директор Клеванського лісгоспзагу: — Ми з Плютинськими дружили сім’ями з 1969 року, і працювали поряд, і відпочивати їздили разом з дружинами разів з десять. Тепер у нас, колишніх старих друзів, залишився неприємний осад в душі від того, що через бажання заволодіти майном цей шлюб поставлено під сумнів.
Іван Чорнобай
Після смерті Володимира Антоновича ми з дружиною заходили відвідати його вдову. Вона, щоправда, не дуже хотіла спілкуватися. Якось нам зателефонував головний лікар Рівненської міської лікарні Євген Кучерук і сказав, що треба було б відвідати, бо вона у тяжкому стані. Я тоді натякнув Марії Мусіївні, що треба якось продумати, як себе захистити у цьому становищі. Вона подумала, а потім і каже: «З колгоспу прийшло — хай в колгосп і йде». Сам Володимир Антонович, схоже, про смерть не думав. Кажуть, Плютинський колись, перебуваючи в Болгарії, відвідав Вангу, вона нібито сказала, що він проживе 92 роки. Напевне, він свято вірив у ці слова, адже сотням людей віщування цієї жінки точно збувалися. Він прожив 82 роки. Федір Аннєнков, колишній головний лікар Клеванської районної лікарні: — Я довгий час був головним лікарем лікарні і спостерігав за станом здоров’я Володимира Плютинського, бачив, як його дружина Марія вболівала за чоловіка, доглядала за ним як за дитиною. Останні років 18 за здоров’ям Володимира Антоновича спостерігав Євген Кучерук зі своїми спеціалістами. У вересні 2009 року Плютинський на запрошення Віталія Цехмістренка поїхав у Сумську область подивитися якесь господарство. Дорога неблизька, їхали автомобілем. Були там недовго і одразу повернулися додому, а це понад тисячу кілометрів у дорозі. У Володимира Антоновича і без того був порушений кровообіг кінцівок, а тут ще кілька годин непорушного сидіння. У нього почався некроз, необхідно було робити ампутацію ноги. Він погодився на операцію. Євген Кучерук, головний лікар Рівненської міської клінічної лікарні: — Володимиру Антоновичу не можна було довго сидіти, після тієї поїздки сталося непоправне — нога омертвіла. Ризик був великий, але іншого виходу для порятунку життя, ніж ампутація, не було. Операцію він переніс, але мав серйозні проблеми з нирками й через три дні помер. Я добре знав Плютинського. Звичайно, в документи йому не зазирав, але питання про те, чи законною дружиною Володимира Плютинського була Марія Плютинська, не поставало, — удома, на усіх прийомах, вечірках вони завжди були разом. Цей чоловік жив не для себе, а заради своєї справи, заради агрофірми. І в похилому віці він їздив скрізь, завжди щось занотовував. Якось мені зізнався, що дожив до поважних літ, довгі роки займався вирощуванням кукурудзи, а не знав того, що йому в одній з поїздок сказав колега: кукурудзу краще збирати, коли земля підмерзне і перший сніг впаде, а не ламати комбайни на збиранні в дощову погоду... У нашій лікарні в квітні 2010-го померла й Марія Плютинська. Вона потрапила до нас у тяжкому стані, очевидно, на нервовому грунті, пролежала в стаціонарі два місяці. На похороні людей було багато. Я добре запам’ятав, що коли жалобна процесія попрямувала на кладовище, ми з колишнім водієм Плютинського трохи забарилися, він замкнув усе, а тоді й питає: «Кому ключі віддати?..» Ігор Солімчук, адвокат: — Деякий час я працював з Володимиром Антоновичем Плютинським, і він для мене був і залишився взірцем керівника, який з глухого провінційного села зумів зробити господарство європейського рівня з передовими технологіями і комфортними умовами для проживання людей. Тепер я беру участь у судових процесах щодо спадкового майна сім’ї Плютинських, які тривають майже два роки. І хочу підкреслити, що в цій справі, окрім суто правових моментів, домінує морально-етична сторона. Те, що опубліковано в попередній газетній статті, красномовно свідчить про те, наскільки в людей бажання мати матеріальні блага бере верх над моральністю, людяністю, чесністю.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також