Із ринковою економікою я познайомився на базарі, коли малим купував там соняшникові зернята по п’ять копійок за склянку. Потім склянка стала коштувати десять копійок. Ще згодом — п’ятнадцять, причому розмір самої склянки зменшився удвічі. Це було за часів соціалізму, коли державні ціни були стабільними. Звісно, що така ринкова економіка мене мало приваблювала — я тоді був упевнений, що соціалізм переможе.
А поки цього не сталося, назавжди кинув дурну звичку гризти зернята, за що і досі вдячний жадібним базарним перекупкам. Але соціалізм, попри мої дитячі сподівання, таки програв ринковій економіці. А на базарі тим часом всі ці довгі роки ціни лише зростали. Особливо зворушливо виглядало періодичне підвищення ціни на копійчані колись кріп та петрушку. На запитання про причину базарні продавчині посилалися на курс валют, який, як відомо, постійно зростає. Уявити собі цей механізм я так і не зміг — економічного зв’язку між курсом валют та ціною пучка петрушки не давала жодна економічна теорія. Тому що на базарі теорія проста — проси побільше і тримай ціну максимально довго. Нікуди ці городські не подінуться — куплять! Звісно, що це все супроводжувалося розмовами про трикляту владу, яка усе краде і за якої усе стає дорожчим. Справді — де справедливість? Курс валют за останні двадцять років зріс у п’ятнадцять разів! За довгі роки я навчився сприймати ці розмови як шум вітру, від якого нікуди не подітися. Але раптом настала «зелена влада». І той самий курс почав не зростати, а навпаки! Кинувся на базар по петрушку, а та чомусь не дешевшає. І все інше теж. Чому так? Стільки років бідкались, що курс зростає, а тепер що? Складного тут нічого немає. Бо розмови про тяжке життя є одвічною рисою нашого співучого народу, хто б цим народом не правив і кого б цей народ собі в керівники не обирав. І тому немає виходу в чинної влади: буде курс рости — погано, буде падати — ще гірше! А цікаво було би подивитися на тих, хто згадує курс долара 1996 року. Тоді за нього давали одну гривню вісімдесят копійок. Може, повернемо? А разом і з ним зарплатню у двісті гривень на місяць. Готові? Чого мовчите? Знаю причину — склянка зернят на базарі може лише дорожчати! Цей закон я вивчив ще півстоліття тому. І тому знаю, що назад дороги нема. Не можна повернути ковбасу за два рублі та безплатні квартири. Бо тоді доведеться відмовитись від закордонних авто, відпочинку в Єгипті, розкішного асортименту в магазинах. Той, хто цього не розуміє, є або бовдуром, або хитрим політиком, що мріє про голоси бабусь та дідусів, які колись купували за п’ять копійок зернята на базарі. Та не такі вже дурні ці бабусі й дідусі. Доказ — курс петрушки на базарі, який іде лише догори, незважаючи на жодні коливання світової економіки. Тож вперед, за курсом петрушки! Все буде добре!