Цього вівторка в країні сталася історична подія. Понад півмільйона громадян одночасно здавали тест з української мови і літератури. Запитаєте, в чому історичність? Справді, з якої ще мови мають здавати тести українці в Україні? З португальської? Та не задамо ми такого запитання. Саме тому, що ми не португальці, не іспанці, не італійці чи французи, для яких подібне питання подібним чином не стоїть і стояти найближчим часом не буде. Ми розуміємо, якою мовою говорить поміж собою більшість українців, враховуючи практично всю владу у центрі та на місцях. Навіть у парламенті є народні депутати, які швидше дадуть себе зґвалтувати неприроднім способом, ніж вичавлять із себе кілька слів рідною мовою. Хоча це лише моє особисте припущення, бо ґвалтувати цих поважних персон, принаймні із вказаною вище лінгвістичною метою, поки що, здається, ніхто не спробував.
Цього вівторка в країні сталася історична подія. Понад півмільйона громадян одночасно здавали тест з української мови і літератури. Запитаєте, в чому історичність? Справді, з якої ще мови мають здавати тести українці в Україні? З португальської? Та не задамо ми такого запитання. Саме тому, що ми не португальці, не іспанці, не італійці чи французи, для яких подібне питання подібним чином не стоїть і стояти найближчим часом не буде. Ми розуміємо, якою мовою говорить поміж собою більшість українців, враховуючи практично всю владу у центрі та на місцях. Навіть у парламенті є народні депутати, які швидше дадуть себе зґвалтувати неприроднім способом, ніж вичавлять із себе кілька слів рідною мовою. Хоча це лише моє особисте припущення, бо ґвалтувати цих поважних персон, принаймні із вказаною вище лінгвістичною метою, поки що, здається, ніхто не спробував. Знайшовся природній спосіб — освіта. Мирна така, не агресивна, представлена в основному не розбещеними життєвими благами і не переобтяженими особливими здібностями сумлінними педагогами та їхніми керівниками. Саме освіта зробила на три години українцями усіх, хто закінчує середню школу, чи як вона там тепер називається. Та чи варто нам з цього тішитися? Не тому, що переважна більшість «тригодинних українців» вже наступної секунди після тестів перейшла на вульгарний варіант мови сусіднього народу. А тому, що силою влади, навіть національно свідомої, Україна своєю мовою не заговорить. Потрібно інше. Що саме? Я не дарма згадав Португалію та інші країни Європи. Років п’ятсот тому всі ці народи писали офіційні листи, оформляли документи, молилися Богу латиною — мовою колишньої Римської імперії, мовою панівної на той час католицької церкви. Було у них тоді майже як у нас тепер. Офіційно люди говорили і писали латиною, а поміж собою балакали на власних діалектах, які були трохи схожими на латину. Відмінність діалектів, які згодом стали національними мовами тих самих італійців і португальців, від латини полягала у тому, що діалекти ці були живими, а латина — не дуже. Як наслідок — латина померла, залишившись в історії написаними документами та художніми творами, а живі мови продовжували розвиватися разом із народами, які ними розмовляли. Що вийшло у нас? Років сімдесят тому латиною для українців була саме російська мова, якою люди мали писати документи, навчатися, спілкуватися із начальством на роботі і командирами у війську. Поміж собою народ говорив українською. Згодом становище почало змінюватися. І не тільки тому, що на це був адміністративний вплив влади. Просто нашою мовою вже понад тридцять років не створено практично жодного справжнього художнього твору у вигляді насправді хороших пісень, віршів, романів, повістей, театральних п’єс та кінофільмів. І не тому цього не сталося, що у нас немає талановитих поетів, письменників та драматургів. А тому що всі ці талановиті люди були виховані не на українській, а на російській культурній та літературній традиції. Вони думають і говорять між собою не українською мовою. Тому їхні «українські» твори не живуть. Тобто не здатні стати тим , чим має бути культура — джерелом знань і прикладів для наслідування. Добре, звичайно, що герої іноземних кінофільмів заговорили з наших кіноекранів українською. Але що то за українська? Хто нею говорить? Практично ніхто. Літературна українська мова є сьогодні тою самою мертвою латиною, яку вчать, якою пишуть і говорять, тому що так треба у певних обставинах. Нежиттєздатність сучасної української мови підтверджує практично повна відсутність свіжих українських анекдотів, окрім тих, які придумують про нас росіяни. Тому що анекдоти з’являються із живого життя, в якому є жива мова, а не латина, яку слід здавати, аби отримати документ, але якої немає в авангарді сучасного життя. Та чи так усе погано? Не думаю. Можливо, саме після отих всеукраїнських тестів для випускників з’являться нові анекдоти. Приводів і тем для анекдотів після тих тестів, гадаю, буде більш ніж досить. Якщо ці анекдоти будуть українськими, значить, перший крок зроблено. Крок від латини до живої, неповторної, найкращої у світі рідної української мови.
