У Франції кажуть, що любов вигадали ті, хто не хоче платити гроші. Наш міський голова ніби не француз, але, судячи з усього, думає приблизно так само.
Щоправда, не про любов, а навпаки. За будь-яким критичним висловлюванням на його адресу наш голова шукає того, хто за це заплатив. Ну не вірить він у те, що хтось може перейматися станом справ у місті просто так, а не за гроші. І це не дивно — сам міський голова займається містом не безплатно. Він отримує за це наші з вами гроші у вигляді зарплатні та купи надбавок до неї. Окрім цього, ми надали йому право розпоряджатися мільйонними коштами з міського бюджету. Саме так — не він має це право, а ми це право йому надали, проголосувавши на виборах. І тому маємо повне право запитати в нього за кожну витрачену копійку. А голова має на ці запитання відповідати миттєво. А що ми маємо на практиці? Припустимо, що ви найняли людину для того, щоб вона регулярно прибирала ваш дім, і платите цій людині гроші. Згодом ви бачите, що прибрано погано, та ще й речі з хати почали пропадати. Ви запитуєте про це у прибиральниці, а вона вам у відповідь заявляє, що ваші слова є «проплаченою акцією». Чи не здається вам, що наш міський голова робить приблизно те ж саме? Не збираюсь його у чомусь звинувачувати. Для цього у нас нині існує купа організацій, сотні «активістів» разом із правоохоронними органами. Мені нашого міського голову по-людськи шкода. Ну як можна жити, не вірячи у щирі почуття? Підозрювати у кожному слові підступний задум ворогів? Не довіряючи нікому і через це не сприймаючи цілком щирих порад і зауважень? Думаю, що і тоді, коли голову вітають із черговою річницею, він теж подумки прораховує, скільки це коштує і що він буде комусь за це винен. Насправді багато в чому так воно і є. У політиці, навіть на сільському рівні, немає місця щирим почуттям — винятково розрахунок, заради якого можна будь-кому зізнаватися у щирій симпатії і, навпаки, будь-кого проклинати останніми словами. Щоб за деякий час робити навпаки, вдаючи, що нічого не було. Але ж не усі такі! Ну не хочу я так жити! Не хочу думати, що кожне слово на мою адресу кимсь оплачене! Скажете, що мені легше, бо я не міський голова? Ну і що з того? Що заважає голові чи іншим обраним нами людям бути щирими і говорити те, що вони насправді думають? Думаю, що нічого. Думаю так тому, що справді вірю у щирі людські почуття, від любові до ненависті. Інакше не варто жити. А щодо того, що кажуть у Франції про любов, то це кажуть місцеві повії. Ми ж з вами не такі, правда?
