Так і скажете маленьким дітям, онукам або просто перехожим дітлахам, які запитають вас про те, хто ми тут всі такі. Бо ж діти, вони такі — як їм скажеш, так і будуть думати доти, доки не скажуть щось інше. Та й дорослі не дуже далеко пішли. То вони були всі як один будівниками комунізму, то прихильниками тверезості, то борцями за незалежність, то симпатиками Ющенка. Нормально — ким нам скажуть, тими і будемо, аби тільки не били боляче. А коли ще й комплімент який скажуть, що ви, мовляв, ого-го, що без вас Україна ніяк не може, тоді ми й взагалі щасливі. Лише одиниці з нас, у тому числі й ваш настирливий автор, хочуть знати трохи більше.
Так і скажете маленьким дітям, онукам або просто перехожим дітлахам, які запитають вас про те, хто ми тут всі такі. Бо ж діти, вони такі — як їм скажеш, так і будуть думати доти, доки не скажуть щось інше. Та й дорослі не дуже далеко пішли. То вони були всі як один будівниками комунізму, то прихильниками тверезості, то борцями за незалежність, то симпатиками Ющенка. Нормально — ким нам скажуть, тими і будемо, аби тільки не били боляче. А коли ще й комплімент який скажуть, що ви, мовляв, ого-го, що без вас Україна ніяк не може, тоді ми й взагалі щасливі. Лише одиниці з нас, у тому числі й ваш настирливий автор, хочуть знати трохи більше. Цікаво ж, чи не так, що про вас говорить позаочі сусід, колега, начальник або, навпаки, підлеглий. Далеко не завжди ці слова повністю збігаються з тим, що ви чуєте від цих людей при зустрічі. Тому й мені було цікаво, як нас всіх називає нинішня влада, яку ми з таким натхненням підтримували, мужньо і безстрашно закушуючи на торік морозному Майдані. Різні були варіанти, а залишився один. Ми з вами, шановні земляки, не люди, не громадяни, не виборці. Ми — квота. Бо ж саме так розцінив нас наш глибоко переконаний Президент Ющенко, коли роздавав посади після власної інавгурації. Зібрав тих, хто проштовхався найближче, і пороздавав міністерські портфелі. Що з того вийшло, самі тепер знаєте. Але ж роздавалися не тільки портфелі, а й цілі території. Тобі, Петре, — оці області, тобі, Іване, — оці, тобі, Михайле, — решту. Що, кажете, комусь не дісталося? Ну добре, поділіть якось між собою, тільки не сваріться, шановні друзі! Впевнений, що звучало все так майже слово в слово. Бо без слів «шановнідрузіяглибокопереконаний» Віктор Ющенко, напевно, навіть привітатися не в змозі. Так і поділили країну між «шановними друзями», які, що зовсім не секрет, приблизно такі між собою друзі, як циган з лопатою. Тепер знову починають ділитися. Знову розподіляють між собою «квоти»: кому і взамін на що віддати те чи інше міністерство. Згодом, можливо, знову до областей дійде. Поки призначені Ющенком так звані «губернатори» принишкли і мовчать, як партизани. Забули про свої партії і блоки, чекаючи, аби «пронесло», аби ще трохи посидіти у розданих «шановним колегою» кріслах. Навіть страшний скандал, який показав всьому світу справжню суть «унікальної команди Майдану», не змусив Ющенка зробити просто і зрозуміло. Так, як мав би зробити насправді народний Президент. А саме: запитати людей про те, кого вони самі хочуть бачити обласними та районними керівниками. Не запитають, і не сподівайтесь. Бо за людей нас влада ніколи не мала, ні колишня, ні теперішня. Бо ж ми не люди, ми — «квота». Як це слово звучить в однині — не знаю. Хотів мовознавців місцевих запитати, то вони усі зайняті. У «чесній владі», квоти ділять.
