Чи то загрози, чи то обіцянки посадити до буцегарні «злочинний режим» торік не дуже хвилювали нормально мислячих громадян. Бо ж «режим» посадити не можна, це можна зробити лише з конкретною людиною за конкретним звинуваченням, підтвердженим слідством і доведеним у відкритому судовому засіданні. Та й сам «режим» ще взимку непомітно розчинився, а сьогодні й взагалі не добереш, що то був за «режим» і як він виглядав. Ніби можна було на цьому заспокоїтися, залишивши задоволення спілкуватися із слідчими, прокурорами та суддями споконвіку звичній для цього публіці. Вбивцям, злодіям, грабіжникам, шахраям… Вони завжди були і завжди будуть, незважаючи на те, який у країні стоїть режим.
Чи то загрози, чи то обіцянки посадити до буцегарні «злочинний режим» торік не дуже хвилювали нормально мислячих громадян. Бо ж «режим» посадити не можна, це можна зробити лише з конкретною людиною за конкретним звинуваченням, підтвердженим слідством і доведеним у відкритому судовому засіданні. Та й сам «режим» ще взимку непомітно розчинився, а сьогодні й взагалі не добереш, що то був за «режим» і як він виглядав. Ніби можна було на цьому заспокоїтися, залишивши задоволення спілкуватися із слідчими, прокурорами та суддями споконвіку звичній для цього публіці. Вбивцям, злодіям, грабіжникам, шахраям… Вони завжди були і завжди будуть, незважаючи на те, який у країні стоїть режим. Всі, хто сідає на лаву підсудних поза цим переліком, можуть вважатися злочинцями. А можуть і не вважатися, називаючись «жертвами режиму». І саме від «режиму» це залежить. Навряд чи встигли ми забути, як ще двадцять років тому наш гуманний суд цілком законно відправляв відбувати ув’язнення за спекуляцію чи торгівлю валютою. Тепер ця діяльність вже не злочин, а навпаки — бізнес. Так само засуджували не так давно за не ту, що потрібно, агітацію та пропаганду. Тепер за це теж ніби не саджають, бо це тепер зветься політикою. І так далі й тому подібне. Як підсумок, бажання кримінально покарати представників колишньої влади неминуче повертає бажаючих у старі часи, у сімдесяті, якщо не тридцяті роки минулого століття. Бо лише тоді людині могли спокійно «шити справу» лише за те, що вона не поділяє політичного курсу діючої влади, а тим паче — проти цього курсу агітує. Виглядати послідовниками Лаврентія Берія чи Юрія Андропова нинішнім правоохоронцям явно не хочеться. А посадити, або принаймні заарештувати, когось конче треба. Ну має ж бути хоч хтось із «злочинної влади» покараний через суд! Обіцяли ж! Ось і ліплять чи не щотижня кримінальні справи проти кого завгодно. До слідчих ізоляторів тягнуть не осіб специфічної зовнішності, які цілими днями відкрито тиняються вулицями, базарами та вокзалами, шукаючи, що вкрасти, а цілком ніби нормальних людей, витягуючи тих людей із крісел у серйозних кабінетах. Нишпорять, шукають в їхніх діях ознаки порушення закону. В основному безуспішно. Не тому що чиновники наші всі такі невинні й живуть тільки на зарплатню. А тому що знайти за ними можна лише те, що можна знайти чи не за кожним держслужбовцем, який має хоч якусь владу. Та й самі правоохоронці теж далеко не аскети, п’ють не тільки воду і про сумнівні фінансові оборудки не тільки знають, а й самі до них бувають причетні. Коротше, якщо саджати у тюрму за те, що намагаються інкримінувати періодично затримуваним чиновникам, то саджати слід усіх. А це, як відомо, зробити неможливо. Держава зруйнується. Точніше, не держава, а система, за якої, посадивши одного-двох, тримають у покорі всіх інших. Які винні у тому ж самому, але поводять себе тихо, передбачливо перебігаючи на бік наступної влади. Що буде тепер, коли вже нова влада плутається у взаємних звинуваченнях? Представники яких політичних угруповань будуть тепер відноситися до «злочинної влади», а яких до «чесної»? Відповідь проста. Незлочинної влади не буває. Хоч при Кучмі, хоч при комусь іншому серед міністрів, не кажучи вже про босоту дрібнішу, завжди будуть крадії. Великі й не дуже. Які завжди морально готові до кримінальної відповідальності. До речі, відставлена прем’єр-міністерша свого часу казала, що завжди має при собі пакуночок із речами, необхідними на перший час у тюремній камері. Чи залишила вона того пакуночка новому прем’єр-міністру, чи тепер ці пакуночки їм одразу видають? Про всяк випадок, щоб не зарікались від тюрми і не так швидко відрікались від Кучми.
