Михайло Іванів: «Не терплю фальші ні в музиці, ні в житті»

1692 0

Ми у соцмережах:

Михайло Іванів: «Не терплю фальші ні в музиці, ні в житті»

Більшу частину свого творчого життя маестро Іванів віддав Рівненській філармонії. Незважаючи на важкі періоди, коли платні артисти не отримували місяцями і коли багатьом було не до муз. Нині він, перша скрипка камерного оркестру, святкує 60-річчя. Але не відзначає цю дату, як це заведено серед артистів, сольним концертом чи бенефісом. Каже, що не хоче фальшивих слів.

— Ви багато років граєте в оркестрі. Не хотілося вирватися звідси, поїхати за кордон? — Зараз, напевне, вік уже не той, щоб кудись їхати. Солістом бути ніколи не прагнув. Можливо, я був би непоганим скрипалем у якомусь квартеті, можу швидко пристосовуватися. І пропозиції були — грати навіть не в оркестрі, а сольно. Але я відмовився. Були й інші пропозиції, тільки я маю вже деякі хвороби і остерігаюся, аби не вийшло з того більше клопоту, ніж мистецтва. Тому я теж відмовився. На свої 50 я давав концерт, а зараз вже стомився. Я знаю, хто прийде, що скаже. Я ж відчуваю, хто щирий, а хто ні, і тому не хочу цього, не терплю фальші ні в музиці, ні в житті. Я буду й далі грати, тихо перейду в інший ряд — в другі скрипки, і передам повноваження концертмейстера. — Не так давно на всеукраїнському конкурсі оркестрів соло на скрипці доручили виконувати саме вам. Це не надихнуло? — Цей конкурс камерних оркестрів організувало два роки тому Мінкультури та Національна філармонія України. Наш оркестр отримав тоді друге місце, і я цим пишаюся. Щодо себе, то я людина не публічна, не люблю великих компаній і вважаю, що не маю великих амбіцій. Мені найбільш комфортно удвох — я і моє внутрішнє «я», тому люблю репетирувати сам. Свою роботу люблю, інакше не займався б нею. Зараз, маючи великий досвід, усе більше заглиблююся в музику. Те ж саме сьогодні граю інакше, ніж раніше грав. Я пройшов хорошу школу у консерваторії, де за основу брали манеру оркестру Гідона Кремера «Кремерата Балтика», одного з найцікавіших оркестрів світу, який грає ось уже 14-й рік. Там немає диригента, один з принципів виконання — постійно має бути креатив, творчий пошук. Колись мені довелося грати із самим Кремером, він геніальний музикант, більшого враження на мене не справив ніхто. — І все ж важко постійно копирсатися в собі, потрібно їздити, брати участь у конкурсах, слухати, як інші грають... — Так, і останнім часом наші виїзди дещо пожвавилися, буваємо в інших містах України. І спілкуватися потрібно, це кожному обов’язково дає привід для аналізу. І навіть поганий досвід — це теж досвід. За кордон же у нас їздять більше самодіяльні ансамблі, хори, танцювальні колективи. Тріо «Контрасти», в якому я граю, було визнане свого часу чи не найкращим в Україні. Ми їздили, чули, як нас сприймала Німеччина, Франція, але то все — у приватному порядку. Тому якщо хочеш вдосконалюватися, зараз є хороший помічник — Інтернет. Тут багато музики, виконавців, які продовжують традицію, і в них можна багато взяти для себе, якщо хотіти. Але хтось не хоче або не може, і тоді починається «осучаснення». Мене дратує, коли намагаються осучаснити, скажімо, Баха — це безглуздо. Виконавська традиція має залишатися; у Франції, в Німеччині, в Італії так і є. — За роки вашої роботи в оркестрі змінилося багато диригентів, у кожного — своє бачення. — Із 1976-го по 1992-й в оркестрі був один диригент — Богдан Депо. Після його смерті диригентів змінилося багато, як, до речі, й музикантів в оркестрі. Доводилося грати й з диригентами з інших країн, з Франції, наприклад. Усе залежить від потенціалу диригента, його творчого підходу. І не з моїм характером змовчувати, якщо я не погоджуюся з ним. Колись я прямо казав, що думав, і, можливо, це не завжди було коректно. Зараз намагаюся подати ідею віч-на-віч. Зрештою, я не маю права вчити диригента, незважаючи на досвід. У мене є поняття ієрархії, я так вихований. Головне — довести своєю грою, чому так. Кожен з нас — набір струн, якщо порахувати усі, їх в оркестрі близько 400. Диригент має володіти ними, це його прерогатива. — І ви не вважаєте це рутиною? — Ні, робота не може бути рутиною, якщо підходити творчо. Ноти — це технологія, в музику треба «влізти», осягнути її. Тепер я можу потішити своє деформоване самолюбство тим, що здатен осягнути музику лише зі своєї партії, а не з партитури. — Чи є у нас поціновувачі класичної музики? — У Рівному є певне коло слухачів, які для власного задоволення приходять на концерти в органний зал, бажаючи почути нове чи добре перевірене старе. Але показово було б порівняти Рівне із населенням близько 250 тисяч — і австрійський Зальцбург із 150 тисячами. У тому містечку регулярно відбуваються фестивалі Моцарта, інші фестивалі — бо там є великі традиції. Тут традицій нема і не було, і нічого з цим не вдієш. Я сподіваюся усе ж, що колись вони будуть, адже у Львові є музичні традиції. — Сучасну музику слухаєте? — Хіба по радіо випадково почую. У деяких своїх піснях мене просто до сліз вражає Олександр Пономарьов. А є обробка, скажімо, пісні воєнних років «Темная ночь». Але якщо після цього послухати оригінальне виконання Марка Бернеса — тоді все, обробка дуже блякне. Хоча Бернес не співак, але скільки душі! Це навіть по радіо чути. Так само буває і з народними піснями. Іноді почуєш — і довго пригадуєш, що то таке. А як згадаєш, то розумієш, наскільки її спотворили. — З передачі «В гостях у Михайла» чому пішли? Може, вона себе зжила? — Передача виходила з 1996-го по 2006 рік. За цей час, до речі, почала виходити інша «гостьова» передача — «В гостях у Гордона». Щодо її закриття скажу одне: так сталося, що я просто пішов. Будемо вважати, що я хотів більше уваги приділити онукові, теж майбутньому музикантові. — Була цікава історія з навчанням журналістки «експрес-методом» гри на скрипці... — Одного разу я погодився на спір навчити одну рівненську журналістку, яка працює на радіо, грати на скрипці «Полонез Огінського». Вона побилася об заклад, що навчиться за півроку, але займалася лише два місяці. Ця пані в дитинстві вчилася гри на фортепіано, інструмент не струнний, проте спір журналістка виграла. Я тішуся, що за час навчання вона, маючи добрий слух, виховала в собі гарний смак до музики. Пізніше купила скрипку і грає. Так, для себе.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також