Зазвичай у ці серпневі дні я чи не щоранку прокидався від стройових команд у мегафон, що розносилися на світанку за багато кілометрів від злітної смуги авіазаводу Антонова. Завод цей все одно не працював, хоча тисячі працівників справно одержували зарплатню, тож широке бетонне полотно добре підходило до стройових вправ українських військових, що готувалися пройти 24 серпня Хрещатиком перед Кучмою, Ющенком, Януковичем, Порошенком…
Мене це відверто дратувало. І зовсім не тому, що ці чи не щоденні репетиції військового параду не давали вранці поспати. А тому що кільком тисячам військових можна було би знайти більш корисне заняття, аніж тижнями паритись на розігрітому бетоні, тренуючи піднімання ноги на двадцять сантиметрів.
Останньою краплею був 2014 рік, коли наші бійці гинули у ворожому оточенні саме у ті хвилини, коли Порошенко приймав військовий парад на Хрещатику. Було ясно, що так далі не можна.
Це розумів і новообраний президент, який влаштував замість параду на День незалежності танці в трусах на Софіївській площі, ховаючись від ходи ветеранів війни. Торік Зеленський ніби очухався і замість трусіння сідницями наказав знову провести парад, який вийшов таким самим недоречним, як і у Порошенка.
Тепер нам усім не до парадів. Не до того, щоб думати як саме відзначити черговий День Незалежності. Бо цю нашу незалежність ще треба захистити у смертельному бою з одвічним ворогом.
Мені здається, що кожен день страшної війни робить ідею військового параду із начищеними черевиками і стройовими «коробками» щораз більш абсурдною. Здається, що навіть найтупіші військові починають розуміти, що аби захищати рідну землю зі зброєю в руках, солдатам та офіцерам зовсім не обов’язково вміти карбувати стройовий крок.
Нехай цим займається отой батальйон дармоїдів, що зустрічає іноземні делегації. Всім іншим цього не треба. Час остаточно збагнути, що ходіння строєм було і є ознакою диктатури із вічним страхом перед начальством. Саме через стройовий крок із нових і нових поколінь наших юнаків намагалися вибити непотрібні думки на той випадок, коли вони у них з’являться. А думок цих тепер дуже багато. І зовсім не про парад…
Микола НЕСЕНЮК.
