Декілька років тому отримав у подарунок на день народження транзисторний радіоприймач із трьома діапазонами, схожий на ті, що слухав у дитинстві та юності. Тепер він допомагає мені проводити час у темну пору, коли відключають світло. Маю нагоду спокійно послухати наші радіостанції, які раніше чув лише одним вухом за кермом. До хорошого звикаєш швидко – суцільно українські радіоведучі вже сприймаються як належне. А хіба інакше буває? Буває, точніше, було.
Про це нагадують дівчата та хлопці, які ще вчора щебетали у мікрофон мовою агресора, а тепер згадали рідну мову. Їх я одразу відрізняю від журналістів старої школи, моїх ровесників. Знаю чимало із них особисто і поважаю за те, що вони говорять літературною українською набагато краще за мене. Хоча поза мікрофоном спілкуються самі знаєте якою мовою. Їхній мовний професіоналізм пояснюється просто – у старі часи досконале володіння українською давало на радіо та телебаченні такий-сякий шматок хліба.
Все змінилося у нові часи, коли рідна мова в ефірі (чи то в етері?) стала не обов’язковою - і так паймут! Виросло і змужніло кілька поколінь майстрів мікрофона, які говорили виключно не українською. Тому нинішня ситуація застукала їх зненацька. Школи та професіоналізму, старших колег, вони не мають, тому борються з рідною мовою хто як може.
Чути крізь мікрофон як страждає журналістка, подумки підбираючи у прямому ефірі українські відповідники звичним для неї неукраїнським словам. Задихається мов бігун на довгу дистанцію щоб віддихатися у паузі. Бо ж думати продовжує не по-нашому.
Але нічого – з кожним новим днем україномовного ефіру з’являється більше впевненості і спокою. І чим більше такого ефіру, тим кращий результат.
Мені навіть подобається пряма мова в ефірі від тих, хто думає не по-нашому. Вона якась більш жива за академічну мову фахівців старої школи, які хоч і знають українську досконало, але у житті ніколи нею не користуються.
Молодим же може сподобатись говорити українською і вони, нехай з помилками, почнуть з часом розмовляти рідною мовою і поза ефіром поміж себе. Чому ні? Тренуйтеся, чорнобриві!
Микола НЕСЕНЮК.
