До лав збирачів податків Віктор Башук потрапив з агрофірми на Львівщині, де працював економістом. Якось на перевірку прийшли дві працівниці податкової інспекції. Молодий економіст так палко сперечався з ними, що невдовзі його запросили у податкову... на роботу. Уже понад 20 років сам Башук переконує незговірливих платників у тому, що податки потрібно сплачувати. У приймальні голови Державної податкової служби у Рівненській області висить велика картина із біблійною цитатою: "Кесарю — кесареве, а Богу — Богове".
— Досить швидко ви потрапили в митарі... — Так вийшло, що швидко. Тато працював вчителем у школі-інтернаті, мама — телефоністкою на шахті в Червонограді. Жили ми разом з бабцею, прикутою до ліжка, до школи ходив пішки три кілометри. Вчитися я пішов у Львівський сільськогосподарський інститут. Після агрофірми спочатку працював у Пустомитівській районній податковій інспекції Львівської області, згодом перейшов у Львівську міську, а потім — в обласну. Працював також і в Закарпатській обласній податковій. Коли я перейшов на роботу у Львів, у міській податковій інспекції працювало 19 людей, а зараз — понад тисяча. — Невже настільки ускладнилася система сплати податків? — Податковий кодекс насправді потребує спрощення. Раніше бухгалтер в колгоспі сам міг зрозуміти будь-яку інструкцію, і так було упродовж багатьох років. Зараз же все настільки ускладнилося, до кожної нової інструкції виходять роз'яснення та механізми застосування, що без спеціальної допомоги не впораєшся. Я вже не один раз говорив про те, що податок на додану вартість набув кримінального характеру і що його потрібно спростити. Адже сплачують його усі, за всі товари й послуги, але дехто на незаконному відшкодуванні ПДВ з бюджету навчився заробляти. Як досвідчений податківець я також впевнений в тому, що сплата податків має бути простою і зрозумілою. Якби підприємцю достатньо було платити встановлену суму податку на визначений рахунок, а далі її вже без нього "розщеплювали" на окремі платежі, усі б у кінцевому підсумку виграли. А так через заплутаність нашої системи підприємці ідуть в "тінь". В багатьох країнах податкова система напрацьована протягом 100 років, і якщо когось помітили у незаконних оборудках, то така особа матиме погану репутацію і справи з нею вести ніхто не буде. У нас поки по-іншому, напевне, потрібен час, щоб удосконалити Податковий кодекс. А тим часом спритні "комбінатори" винаходять усе нові способи та схеми ухилення від сплати податків. Маючи великий досвід роботи, я іноді сам довго їх розплутую, це приносить мені задоволення. Міг би вже цілу книгу видати на цю тему або самостійно схему розробити. — І все ж продовжуєте працювати митарем, а не в бізнесі? — У 2003 році я був призначений головою ДПА у Закарпатській області, а Рівненської — у 2004 році, тоді й переїхав жити до Рівного. А вже наступного року змінилося керівництво ДПА, і я став безробітним. Моя дружина мала свою справу й успішно її вела, тож за рік безробіття я отримував пропозиції йти в бізнес, друзі телефонували, пропонували йти і в політику, і в державні, і в недержавні структури. Але я не пристав на жодну пропозицію. Ми з дружиною багато подорожували, побували в різних країнах. У травні 2006-го міський голова Львова Андрій Садовий, з яким ми давно знайомі, запросив мене працювати своїм заступником з економічних питань. Через кілька місяців я знову приїхав до Рівного — мене призначили головою ДПА в області. — Вам у податковій працювати найкраще? — Робота важка, я мав можливість порівняти, але цю справу я знаю найкраще. Пригадую, десь на початку 90-х років, коли я працював у Львові, приїздив до нас погостювати податківець з Канади. У нас тоді на рахівницях та підсумовуючих машинах працювали. Той чоловік сказав, що нам ще років 50 треба, щоб наздогнати Канаду. За кілька років він знову побував у нас, ми вже були оснащені комп'ютерами. У мене тоді працював талановитий програміст, який продемонстрував гостю наш технічний прорив, а також і деякі дані про нього самого, які він зміг роздобути, хоча Інтернету тоді ще не було. Канадський податківець сказав вже інше: коли матимемо 96% добровільної сплати податків, тоді заживемо, як в Америці. Цей відсоток у нас сьогодні навіть вищий, тільки ми живемо не так як в Америці. А мій талановитий програміст давно працює в Італії — отримав "зелену карту", виїхав і заснував там власну фірму. Дивакуватий був хлопець, ходив у тапочках на роботу і не зважав на власну зовнішність, повністю поринув у програмування. Якось прийшов до мене — це теж було на початку 90-х — і каже: я "зламав" банк в Ленінграді, можу гроші зняти. Потім ще показав стан розрахунків за комунальні послуги мешканців міста й області. Гроші знімати я йому, певна річ, заборонив, але він, мабуть, і не збирався, йому був дуже цікавий сам процес. Та надовго дивак в тапочках в податковій не затримався, давно емігрував. — Не так давно податкова шепотілася про ваш службовий роман... — Моя дружина раптово померла у 2007 році у 40 років. У нас двоє дорослих дітей, дочка й син. Я важко пережив її смерть. Років два після того не звертав жодної уваги на жінок, просто не помічав їх. Тому про одруження думати не міг. І, раптом, побачив ЇЇ — Юлю. Ми почали потайки зустрічатися. Вона молодша за мене на 21 рік, тому я, звичайно ж, боявся її молодості, а вона — мого статусу. Але доволі швидко ми зрозуміли, що не можемо одне без одного. Хоча своїх стосунків не демонстрували, але чутки поповзли, уся податкова, гадаю, довго обговорювала цю тему. Деякі мої друзі та знайомі, звичайно, що не підлеглі, почали запитувати про це. І ось на один з офіційних святкових заходів у Рівному ми прийшли з Юлею удвох, не криючись. А невдовзі одружилися й обвінчалися. У день весілля в моєї молодої дружини був день народження, ми запросили багато гостей, але не повідомляли, що нагода у нас — подвійна. Уже на самому застіллі я сказав, що сьогодні і зараз у нас також і весілля. Мої старші діти до мого шлюбу поставилися з розумінням. А у вересні 2011-го у нас з дружиною народився син — Віктор Вікторович. Того ж року, але раніше, в січні, я й дідусем став, народилася онука. Дочка з чоловіком, донькою та братом мешкають в будинку в селі поблизу Львова, а ми з дружиною винаймаємо будинок у Рівному, плануємо купити квартиру. У моєму житті бували різні періоди, напевне, як і в усіх людей. Але повернувшись років на 30 назад, я обрав би ту ж саму дорогу, що обрав у свої 18.
