До п’ятого класу я був відмінником, тобто вчився на самі «п’ятірки». І все було б добре, якби не «возз’єднання», завдяки якому для мене розпочався хоча і поступовий, але остаточний і незворотний перехід з категорії правильних відмінників у категорію неправильних розбишак, у якій я і досі благополучно перебуваю. Почалося це з контрольного диктанту з української мови.
Досі у мене з тими диктантами хоч російською, хоч українською жодних проблем не було. І не було б надалі, якби не згадане вище «возз’єднання». Сталося так, що написання того диктанту прийшлося саме на 30-річчя «возз’єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною». Саме так тоді, восени 1969-го, офіційно називали приєднання нашого краю до СРСР за «пактом Молотова — Ріббентропа». Тепер ми знаємо, що там було насправді. Принаймні той, хто цікавиться, той знає. Тоді ж нас ніхто ні про що не запитував. Нам диктували! І у тому самому злощасному диктанті для п’ятого класу кілька разів згадувалося те саме «возз’єднання». Я спокійно написав диктант, не сумніваючись, що як і завжди отримаю «п’ятірку». Коли за два дні вчителька української оголосила, що у мене «двійка», я не повірив! Тоді Дар’я Олексіївна (так звали вчительку) показала мені мій диктант, у якому червоним чорнилом (шарикових ручок ще не було) було виправлено п’ять помилок! І всі в одному слові! Цим словом було те саме «возз’єднання», яке я написав з одним «з», а треба було з двома! Я почав сперечатися — коли «роз’єднання» пишеться з одним «з», то й «воз’єднання» має писатися так само! Вчителька не змогла мені на це відповісти хоч трохи логічно. Сказала, що треба писати через подвійне «з» і все! А чому, це мене не повинно цікавити! Але ж я тому і був відмінником, що цікавився всім, прочитуючи підручники наперед, ще влітку! Ну справді — російською ж пишеться однаково — «рассоединение» з двома «с» і «воссоединение» з двома «с». Тоді й українською має бути одне «з»! Особливо прикро мені було тому, що я вважав нашу мову набагато простішою за російську, де пишуть «молоток», а читають «малаток». У нас же все по-чесному! Як говоримо — так і пишемо! А тут оце друге «з» звідкілясь взялося! Я тоді ще не знав, що слово «возз’єднання» було вигадано саме для подібних випадків! Щоб не плутали з приєднанням, доєднанням чи взагалі окупацією! Коротше, з того часу я вже не вірив шкільним вчителям на слово. А той, хто не вірить вчителям, відмінником ніколи не буде! Я не тому це згадав, що шкодую за першою у житті шкільною двійкою. А тому що тепер у нас із незалежністю відбувається те ж саме, що колись із «возз’єднанням» — шкільні вчительки розповідають дітям про незалежність купу дурниць, які їм написали у методичках. Правду ж про нашу незалежність, так само як і про колишнє «возз’єднання», дітям, можливо, казатимуть у школі років так за тридцять! Я міг би про це розповісти просто тепер, але навіщо? Прочитає це раптом який-небудь неспокійний школяр і одразу перейде з відмінників у розбишаки! Навіщо дітям біографії псувати?