Приїзд цього заможного росіянина у Рівне кілька місяців тому наробив галасу. Хоч і був він з приватним візитом, деякі політики заявили, що «у Рівне приїхав московський олігарх, який, змовившись із владою, хоче приватизувати бурштинову фабрику». На це власник ювелірної фірми, яка займається виробництвом ексклюзивних прикрас і шахових наборів, Ніколай Тимощук лише посміхається. Каже: для чого йому ціла фабрика? Адже у Рівне він, як зізнається, приїжджатиме лише за бурштином, з якого його майстри будуть робити також дорогі оригінальні сувеніри.
— Як ви взагалі дізналися про Рівне? — Один із художників, директор Геральдичної палати України Олексій Руденко — мій знайомий і партнер. Він робив на конкурс краси «Бурштинова корона» власне саму корону. Через Руденка я познайомився з керівництвом вашої області. Вони звернулися до мене щодо Музею бурштину, мовляв, треба його якось прикрасити. Я, звісно, ані малювати, ані ліпити не вмію, але свою ідею доношу до тямущих, талановитих людей. Тому я тут, зараз працюю над цим музеєм. — А він схожий на справжній музей? — Сам музей бідний, але у ньому є динаміка розвитку. Я бачу, що Олексій Губанов намагається наситити цей музей новими експонатами, що колекція збільшується. І цей музей потрібно наповнити продукцією, котра справді буде цікавою. Адже нині те ж саме можна побачити і в будь-якому спеціалізованому магазині. А тут потрібен ексклюзив — це ж музей. Тому я загорівся цією ідеєю. Бо ж музей — це, по суті, виставка, де можна показати виріб. І, можливо, продати. Це бізнес-підхід. — А як щодо Рівненської бурштинової фабрики, яку, за інформацією деяких політиків, ви хочете приватизувати? — Якби мені запропонували таку фабрику безкоштовно, я б відмовився. Навіть якби ще й гроші за це пропонували. Бо для роботи мені достатньо однієї майстерні, тут не потрібна ціла бурштинова фабрика. В усьому світі так звана ювелірна фабрика полягає у тому, що сидять три людини й працюють. Зокрема, у Таїланді, де я будинок собі купив і мешкаю взимку, усі фабрики саме такі. А ці наші фабрики — вони не робочі, там занадто багато витрат. У Рівному я лише купуватиму бурштин. Я створюю ексклюзив, а для цього мені не треба тонни бурштину, а лише кількадесят кілограмів. Думаю, можливо, створю тут цех. ...Три роки тому я втратив дружину, зараз я вже трохи прийшов до тями і хочу почати життя спочатку. Я тут у вас погостював, поспілкувався з людьми і побачив, що ментальність і ставлення до життя тут мені дуже подобаються, мені тут комфортно. Тому й шукаю тут справу для душі. — Наш бурштин за якістю підходить? — Як кажуть фахівці, тутешній бурштин гірший, ніж у Калінінграді. Але я побачив, що рівненський бурштин значно різноманітніший. А багатство бурштину — це різноманіття його кольорової гами. — Ваш бізнес пов’язаний з дорогоцінним камінням, прикрасами. Розкажіть, з чого це почалося. — Як я увійшов у ювелірний світ? Є такий камінь — жадеїт. Китайці його обожнюють, для них це найголовніший камінь. І так вийшло, що в Бангкоці я познайомився з китайцями, ті сказали, що треба жадеїт. У Росії, а точніше, ще в Радянському Союзі, було три родовища жадеїту, через рік-два всі вони стали моєю власністю. От я цей жадеїт добував, возив його в Гонконг, Бангкок. Увійшов у ювелірний світ Бірми, звідти іде 95% жадеїту на світовий ринок. А наших три родовища — це лише 5%. Та ж Бірма — головний виробник рубіну і сапфіру, тому я зайнявся рубінами. Потім я багато цікавого з бурштином в Калінінграді робив, наприклад, бурштинові шахи. Я по шахових наборах головний дизайнер у світі, зробив 96 наборів. Нещодавно приїхав із Женеви, там книжку мою про шахи англійською мовою розхапали. Існує такий світ — ССІ (Сhess Сollectors Іnternational) — збираються двічі на рік багаті люди з різних країн — така собі тусовка, де усі одного рівня, з ними цікаво спілкуватися. Багато хто з них замовляє шахи у мене, всі клієнти — «великі» люди, більшість з них з уряду Росії. — Яка саме ваша роль у цій справі? — Я і дизайнер, і менеджер. Іноді прокидаюся о п’ятій ранку, а буває й о третій чи о четвертій, і приходить у голову думка, тоді сідаю і починаю вигадувати дизайн. Наприклад, запонки у вигляді комахи сонечка. Я завжди в бізнесі прагнув знайти таку нішу, де тебе тяжко обійти. Була така історія: я добре навчався в школі, але якось нам вчителька дала завдання, дуже складне. Що зробив я? Я зателефонував одному однокласнику, пороздумував з ним, зателефонував другому, третьому. І в результаті виконав це завдання лише я. Тобто менеджмент у мене з дитинства. Так і в бізнесі — один малює, інший ліпить. Виходить ланцюжок з п’яти-шести людей. Цей ланцюжок я організував за все своє життя. У мене кожен комплект створюється приблизно півроку. Я нині роблю комплект до ювілею 1612 року — це Смутний час і до ювілею Бородінської битви. Я точно знаю, що їх придбають. Я завжди стежу за датами, щоб напевне знати, що мою роботу купуватимуть. — Продукція — це не лише шахи? — Ні, це, наприклад, і статуетки. Можете собі уявити, сидить король Фрідріх на орлі зі своєю паличкою, а поряд чотири солдати. Це якраз подача Руденка. Я знаю, що краще, ніж українець Руденко, ніхто не зробить. — Як вдалося налагодити свій бізнес так, що вдається купувати родовища? — Родовища я не купував, а брав в оренду. Родовище Саяни, це така «глухота» у Хакасії, поблизу Саяно-Шушенської ГЕС. Ще одне родовище в Казахстані, я побудував там великий будинок. У мене в обігу декілька мільйонів доларів, але при цьому мій бізнес неспішний. Ця справа може чекати клієнта — це ж не колготками торгувати. У мене вже є великий досвід спілкування з потенційними покупцями, тому я знаю, що їм потрібно. Я щороку продаю каменів на 2,5-3,5 мільйона доларів. А вироби… Будь-який ювелір спочатку робить камінь, а решта — додатки. Але наші люди цього не розуміють, насамперед запитують, чи це золото, чи воно справжнє і якої воно проби. Насправді, в ювелірному світі зараз, як правило, персні роблять із титану, а сережки — з алюмінію. Тому що якщо сережка, наприклад, із золота, то від неї вухо може відірватися. Криза у світі чи економічний підйом — завжди є багаті люди, котрим нема куди дівати гроші. Саме вони і є моїми клієнтами. Ювелірні вироби посідають друге місце серед речей, на які у світі витрачається найбільше грошей. Після наркотиків. — Окрім каменів, ви заробляєте на виробах з бивнів мамонтів? — Здається, п’ятнадцять років тому було ембарго на ввезення слонової кістки. Росія ж завжди добувала мамонта, просто про це мало хто знав. Його добувають на узбережжі Північно-Льодовитого океану, щороку в середньому до 60 тонн тільки бивнів, кістки нікому не потрібні, їх ніхто не бере. Тому в той час цей бізнес і пішов угору — слонової кістки нема, а матеріал попитом користується. Найбільший бивень, який я продав, був довжиною 4 метри 20 сантиметрів і вагою 125 кг. — Яка вартість такого бивня? — Ціна стрибає; приміром, коли китайці прийшли в Якутію, ціна дуже піднялася. Вартість приблизно така ж, як і на бурштин. За перший сорт просять сімсот доларів за кілограм. Я завжди маю приблизно 250 кілограмів кості різного кольору — чорна, коричнева, кремова, біла... — Врешті, а чому тоді бурштин? — З бурштином мені цікаво працювати. В Україні його не вміють правильно обробляти — він «нечитабельний», з нього не можна робити, наприклад, ікони, обличчя з нього вирізати неможливо, бо така властивість цього каменю. А на кості це можна робити дуже добре. І я зараз доношу своє бачення вашим майстрам-ювелірам, раджу перестати робити вироби низької якості, треба ж створювати щось цікаве. Я зараз роблю бурштинових тварин у сріблі. Бурштин — він же крихкий, тому цікавий у вставках. Знову ж таки — у вас тут багато мисливців, тому скоро ми робитимемо ножі з бурштину. Я об’їздив 96 країн світу, тому багато бачив і багато знаю.
