На рекламному носії у центрі Рівного один із міських базарів вітає покупців із своїм ювілеєм. Сама лише форма привітання повністю характеризує рівень інтелекту цього ринку, а точніше, його власника. Це все одно, що, наприклад, автор цих рядків розвісив містом оголошення, в яких вітав би жителів міста із своїм днем народження. У нормальних людей це робиться навпаки — ювіляра вітають ті, хто вважає це за потрібне. Та менше з тим, у вільній країні вільна людина має право за свої гроші писати що завгодно. Аби не порушувала при цьому чинне законодавство, не закликала до насильства, расової чи національної ворожнечі та ін. Інше важливо у цьому привітанні. А саме — привітання написане російською мовою. Одразу попереджаю, що ніколи не належав і не буду належати до розумово обмежених громадян, які в останні двадцять років активно «плекають рідну мову».
На рекламному носії у центрі Рівного один із міських базарів вітає покупців із своїм ювілеєм. Сама лише форма привітання повністю характеризує рівень інтелекту цього ринку, а точніше, його власника. Це все одно, що, наприклад, автор цих рядків розвісив містом оголошення, в яких вітав би жителів міста із своїм днем народження. У нормальних людей це робиться навпаки — ювіляра вітають ті, хто вважає це за потрібне. Та менше з тим, у вільній країні вільна людина має право за свої гроші писати що завгодно. Аби не порушувала при цьому чинне законодавство, не закликала до насильства, расової чи національної ворожнечі та ін. Інше важливо у цьому привітанні. А саме — привітання написане російською мовою. Одразу попереджаю, що ніколи не належав і не буду належати до розумово обмежених громадян, які в останні двадцять років активно «плекають рідну мову». Вважаю, що у вільній та демократичній державі людина вільна говорити, писати, співати тою мовою, якою вона хоче, не зазнаючи при цьому жодних утисків. Що, власне, у нас загалом і відбувається. Зацікавило мене у привітанні російською мовою зовсім інше. Мені здається, що простакуватий автор одним із перших зробив те, що інші зробити з різних причин не наважувались. Тому що в останні двадцять років українська мова була у наших краях неодмінним атрибутом публічного життя. Вважалося, і не без підстав, що українська мова автоматично додає її носію кілька зайвих відсотків успіху і позбавляє цього ж носія клопотів із тими самими розумово відсталими «плекачами рідної мови», з якими до позаминулого літа ніхто не хотів мати справи. І це, як мені здається, було нормально. Яка ще мова має панувати в Україні, якщо не українська? Не італійська ж! Два десятки років це нікому не заважало. Бо хіба складно людині, яка тут народилася і виросла, написати українською мовою документ, звернутися українською мовою до начальства, скласти українською мовою іспити? Складнощі були лише психологічні. Для тих, хто вважає для себе приниженням говорити своєю ж рідною мовою. Ну є такі нещасні, що поробиш! Плюс ті, хто досяг свого часу успіху, швиденько перейшовши з рідної мови на мову начальства. Але ж тепер мова начальства українська! Ви так гадаєте? Довелося якось зустріти свого набагато молодшого колегу, який зробив за нової влади карколомну кар’єру. Той цілком щиро звернувся до мене російською, мовляв, досить вже прикидатися! І справді, скільки можна «тєрпєть»? Скільки можна скиглити тою «телячою мовою», коли вже другий десяток років з усіх можливих і неможливих джерел сильні й успішні люди говорять «язиком правільних пацанов». Юнак чи дівчина, які хочуть бути схожими на героїв улюбленого серіалу, модних співаків та співачок, телеведучих, нарешті розуміють, яка саме мова веде до успіху. Не подумайте, що російська. До російської мови те, на чому говорять оті «пацани», має приблизно таке саме відношення, як двадцятигривнева шипучка київського заводу до справжнього шампанського. Та не це головне. Головне — їм набридло прикидатися. Набридло виставляти себе українськими патріотами. Це вже не приносить успіху, а скоріше навпаки. Вони думають, що говорять мовою сильних. Насправді ж вони схожі на цуценят, які прагнуть гавкати як справжні вовкодави. Чому ні? Якщо справжні й не візьмуть до себе, то хоча б не кусатимуть покірних «хохлів», які поступово припиняють ігри із своєю незалежністю, розуміючи, хто у світі хазяїн. Цуцики мають на це право, і було б нерозумно це право заперечувати. Але ж є закон, за яким реклама поки що має писатися і звучати українською мовою. Досить просто його дотримуватись і все. Чому не дотримуються? Напевно, готуються добре служити новій владі. Це у нас вміли завжди. Колись служили німецьким, потім — совєцьким, тепер — донецьким. Що цікаво, ці прислужники знову випередять тих, хто вимушений був терпіти (що там приховувати) два десятиліття українізації. І якщо нам не уникнути нової русифікації, то у перших лавах ми побачимо практично тих самих людей, які не так давно «боролися за Україну». І спонсора вони швидко для себе знайдуть. Того самого, який за відсутності бажаючих вітає сам себе «с дєсятілєтієм ринка». Не сумуй, друже, бажаючі скоро знайдуться.
