Ці слова були чи не найпершими, які я прочитав, навчившись читати у досить ранньому віці. Такий був тоді час — що сказала партія, те й було написано на кожному паркані. А партія, яка тоді керувала нашою колишньою батьківщиною, саме зібралась побудувати комунізм за двадцять років. А щоб це виглядало більш наочно, та ж сама партія пообіцяла, що СРСР за десять років наздожене і пережене США.
Тоді з цієї обіцянки не сміялися не лише тому, що ніхто цих штатів не бачив, через що було не дуже зрозуміло, що саме буде предметом оголошених партією перегонів. А ще й тому, що партія була тоді одна, і за сміх над нею можна було мати серйозні неприємності. Тим часом у газетах та журналах, а також на інших доступних поверхнях розміщували яскраві малюнки із діаграмами та цифрами видобутку вугілля та нафти, виплавки чавуну та сталі, зібраних врожаїв і так далі. Усе це мало зростати щороку із геометричною прогресією. Особливо зручно було це все розглядати, стоячи у черзі за маслом чи ковбасою, яких попри високі темпи зростання нашої економіки чомусь на всіх не вистачало. А потім, за чотири роки після даних обіцянок, головного обіцяльника на прізвище Хрущов відправили на пенсію, заодно тихо припинивши гонитву за Америкою. Замість цього країна почала щороку святкувати ювілеї, але про це якось іншим разом. Тому що днями наш новий прем’єр-міністр гостро нагадав мені раннє дитинство, пообіцявши підняти рівень валового національного продукту на сорок відсотків. Чому саме на сорок, а не на тридцять чи п’ятдесят? І чим ми будемо міряти ці відсотки? Якщо гривнями, то проблем немає — попередники нинішнього прем’єра зробили ще більше, надрукувавши між 2014-м та 2016-м кілька десятків тонн нічим не забезпечених паперових грошей. Якщо ж реально, то обіцянки Олексія Гончарука виглядають нічим не краще за обіцянки Микити Хрущова, який був готовий обігнати Америку. Сам Гончарук цього може і не знати — дідусь з бабусею навряд чи завантажували голову малого Олекси розповідями про «будівництво комунізму». Але керівнику уряду варто знати інше — обіцянки, взяті «зі стелі», можуть працювати лише дуже недовго. Вже за рік, якщо не раніше, йому почнуть нагадувати про ті самі сорок відсотків зростання. А може, це так і треба? Щоб в разі чого усе звалити на Гончарука, а не на того, хто його запропонував на посаду прем’єра? Тоді все сходиться — за чотири роки не буде ані сорока відсотків, ані того, хто їх обіцяв. Сподіваюся, що те ж саме станеться із нинішньою правлячою «партією», яка поки що виглядає поганою пародією на ту партію, яка обіцяла наздогнати та перегнати США. Але хто нині про це пам’ятає?