Про єгипетські піраміди чули, гадаю, всі. Про те, що ці гігантські споруди були зведені на честь фараонів, для яких стали гробницями. Але чому цих пірамід так мало? Фараонів же було набагато більше? Відповідь проста — саме Хеопсу, Хефрену та ще кільком давньоєгипетським царям пощастило мати гроші, час і натхнення, аби будувати такі грандіозні пам’ятники самим собі.
Тим, хто правив до чи після них, було вже не до пірамід — обходилися більш скромними способами поховання. Так само і тепер — поряд із гіпсовим пам’ятником княгині Марії Несвицькій у Рівному закопали у тротуар плиту на честь князя Костянтина Острозького. Точніше, на честь перемоги його війська у битві під Оршею 505 років тому. Це викликало одразу кілька запитань. Перше: чому княгині, яка нікого не перемагала, — пам’ятник, а князю-переможцю — плиту в тротуарі? Друге: чому цього не зробили на честь 500-річчя згаданої звитяги князя Острозького? Третє: чому саме цю битву раптом вирішили відзначити каменем, бо ж той Острозький брав участь і в інших боях? Найлегше відповісти на перше запитання: встановлення пам’ятника потребує часу і грошей, а рішення щодо битви під Оршею, як виглядає, ухвалювалося дуже швидко. Та й з грошима на пам’ятники у міської влади не дуже. Гроші, звісно, є, але народ не зрозуміє. А ось із битвою складніше. Той, хто хоча б читав вітчизняну історію, добре знає, що наші князі упродовж століть лише те й робили, що воювали. Загарбали чужі землі й захищали свої. У тих битвах князі рубали на шматки рідних батьків та синів, братів і сестер… Усі ті війни без жодного винятку велися не за Русь, не за Волинь, не за Україну — князі воювали за здобич! За гроші, харчі, цінності та полонених, яких згодом можна було продати або обміняти. Нічого нового, як ми тепер знаємо. Такою була наша історія. Нічого страшного — у всіх сусідніх народів було все те ж саме. А називати усі ці війни визвольними чи загарбницькими почали вже потім. Це робили історики на замовлення царів, яким хотілося мати красиву легенду. Візьмемо, наприклад, Богдана Хмельницького, іменем якого у нас названо сотні вулиць і якому поставлено сотні пам’ятників. Хто ставив ці пам’ятники? Коли хто забув, нагадаю — монументи Богдану Хмельницькому ставили спочатку російські імператори, а згодом це робив відомий гуманіст на прізвище Сталін. І було за що: саме Хмельницький приєднав Русь до Московії. Точніше, пішов на службу до московського царя, взявши з собою народ і землю, де той народ жив. Ну як було Москві не дякувати за це Хмельницькому, як не ставити йому пам’ятники? І що ми на це? Нічого — слухняно повторюємо московську версію історії. Для нас Хмельницький теж герой! Хоча ще школярем, коли нас возили у Пляшеву на Козацькі Могили, я ніяк не маг збагнути, чому героїчний Хмельницький спочатку був союзником кримського хана, а потім здався тому хану в полон, залишивши своє військо гинути на Берестецькому полі? На це вчителі казали мені не молоти дурниць, а разом з усіма вшановувати подвиг козаків. Тому я не буду задавати запитань щодо битви під Оршею. Може колись згодом на місці тої цеглини на тротуарі зведуть піраміду на честь князя Острозького. Не таку, як у Єгипті, а поменше — метрів так з чотири заввишки, щоб дітям було зручно по ній лазити. І туристів можна буде привозити, як до «тунелю кохання»…