Коли довкіл відбувається щось не до кінця зрозуміле, усім хочеться швидше збагнути, що це таке, а головне — що буде далі? Мене, як і всіх, непокоїть те ж саме, тому хочу поділитися своїми припущеннями саме тепер. Поки є певна пауза між подіями. Почну з того, що аби побачити перспективи у майбутньому, слід точно знати, що саме відбулося у минулому. Бо ж у нас чого лише не навигадують. А у них і поготів. Тому пропоную свою версію, засновану на тому, що я бачив на власні очі. Знаєте, чому з Києва втік Янукович, хоча під його владою було практично усе? Тому що ті, хто хотів його скинути, були… тверезі. Саме так, не тому що були особливо сміливі та безстрашні, не тому що були страшенно патріотичні та національно свідомі, не тому що мали програму подальшого життя, яку хтось був здатний виконати… Список цих "не тому" можна продовжувати, але гадаю, що досить. Краще розповім, як виглядали у критичні для нашої історії зимові місяці центральні квартали української столиці.
Коли довкіл відбувається щось не до кінця зрозуміле, усім хочеться швидше збагнути, що це таке, а головне — що буде далі? Мене, як і всіх, непокоїть те ж саме, тому хочу поділитися своїми припущеннями саме тепер. Поки є певна пауза між подіями. Почну з того, що аби побачити перспективи у майбутньому, слід точно знати, що саме відбулося у минулому. Бо ж у нас чого лише не навигадують. А у них і поготів. Тому пропоную свою версію, засновану на тому, що я бачив на власні очі. Знаєте, чому з Києва втік Янукович, хоча під його владою було практично усе? Тому що ті, хто хотів його скинути, були… тверезі. Саме так, не тому що були особливо сміливі та безстрашні, не тому що були страшенно патріотичні та національно свідомі, не тому що мали програму подальшого життя, яку хтось був здатний виконати… Список цих "не тому" можна продовжувати, але гадаю, що досить. Краще розповім, як виглядали у критичні для нашої історії зимові місяці центральні квартали української столиці. Там, де загороджений бетонними блоками, вантажними автомобілями та озброєними міліціонерами засідав Янукович із бандою, було порожньо. По парку навколо Верховної Ради блукали сумні "антимайданівці". Усі без винятку або п'яні, або з похмілля, або десь посередині. Усюди, де можна було присісти, валялися пляшки з-під горілки та обгортки від закуски. Знизу, на Хрещатику, всі були тверезі. Ну не геть усі, траплялися і трохи "вгашені", але саме траплялися, бо їх, по-перше, одразу було видно, по-друге, їх швидко виводили "за периметр". І так тривало майже три холодних зимових місяці. У результаті перемога прийшла до тверезих. А ті, хто всі ці місяці випивав і закушував, повтікали. І тепер або вдома сидять, або ходять туди, де наливають. У Донецьку, наприклад, чи в Луганську. На цьому закінчимо з близьким минулим і зазирнемо до більш віддалених часів. До вісімдесятих років минулого століття. Точніше, до 1985-го, коли почалася боротьба з пияцтвом, внаслідок якої горілку купити стало дуже складно. Хто дуже хотів, той таки знаходив. А решта народу замість шукати випивку почала дивитись навкруги тверезими очима і побачила, що життя насправді погане. Це і призвело за кілька років до повного краху комуністичної системи і здобуття нами омріяної незалежності. Бо ж шахтарі Донбасу, закушуючи після зміни вареною ковбасою, лише те і робили, що мріяли про цю незалежність, чи не так? Разом із незалежністю до нас тихо і без зайвого галасу повернулася горілка, яка дозволила врешті розікрасти і довести до повного банкрутства найбагатшу потенційно країну Європи. Потрібен був подвиг кількох тисяч тверезих (!) героїв на Майдані, аби ми цей процес призупинили. Що тепер? Можу точно сказати, що коли повернемося назад до горілки, то нічого доброго на нас попереду не очікує. Кажете, що ви від тієї горілки і не відходили? Тоді немає на це ради. Значить, не дійшли ми до Європи із справедливістю, свободою та демократією. І не дійдемо, поки довкола на кожному кроці горілка в асортименті…
