Стало традицією будь-який хоч трохи тривалий захід називати «марафоном». Гадаю, що більшість представників молодого покоління впевнена, що слово «марафон» саме це і означає, а саме, довге і нудне заняття у телевізорі чимось одним і тим самим із відповідною рекламною підтримкою. Що зробиш? Ті, хто років на двадцять старші, теж скажуть, що «Мерседес» — це таке авто, а зовсім не аристократичне жіноче ім’я. І так далі, приклади можна наводити безкінечно. Хочу до марафону повернутися. Тих, хто знає, що таке марафон насправді, а насправді — це бігова дистанція довжиною 42 кілометри 195 метрів, серед нас не так багато.
Стало традицією будь-який хоч трохи тривалий захід називати «марафоном». Гадаю, що більшість представників молодого покоління впевнена, що слово «марафон» саме це і означає, а саме, довге і нудне заняття у телевізорі чимось одним і тим самим із відповідною рекламною підтримкою. Що зробиш? Ті, хто років на двадцять старші, теж скажуть, що «Мерседес» — це таке авто, а зовсім не аристократичне жіноче ім’я. І так далі, приклади можна наводити безкінечно. Хочу до марафону повернутися. Тих, хто знає, що таке марафон насправді, а насправді — це бігова дистанція довжиною 42 кілометри 195 метрів, серед нас не так багато. Тих же, хто цю дистанцію пробіг, — взагалі одиниці. Спробуйте щось подібне у вільний час. Не марафон, а хоча б кілометрів десять пробігти. Ну добре, п’ять. Самому пробігти своїми ногами. Щоб за десять хвилин бігу задихатися, за двадцять думати, що зараз помреш, за тридцять дивуватися, що досі живий, за сорок відчути, що таки можеш щось, але не марафон. Для марафону слід ще п’ять разів по стільки. І чого, запитаєте, я раптом марафони почав згадувати, коли тиждень закінчується? Того, що знову отих «революціонерів» побачив. День свободи вони відзначали, стоячи біля поштамту в Києві. Згадували, як вони «помаранчеву революцію» робили. Героїчно, ясна річ. Я теж ту «революцію» добре пам’ятаю. Як стояли на вулиці, заходячи у підземний перехід, щоб зігрітися. Чергували ночами. Інколи зовсім холодно було, інколи спати хотілося страшенно. «Командирам», які, хильнувши соточку, вибігали на сцену і по черзі виступали, теж нелегко було… Але стривайте, щось подібне, точніше, набагато тяжче, пережив кожен, хто служив у війську в мирний час. Безсонні ночі, недоїдання, недосипання, холод, плюс постійний ризик отримати стусана від начальства. І так не два тижні, а рік. Без права повернутись додому, якщо втомився. І що, оці всі люди герої? Звісно, що ні — нормальні мужики. Герої з них ті, хто йшов у бій, йшов на смерть. І таке було у зовсім недавній історії. А що наші помаранчеві революціонери із своїми командирами? Чим ризикували вони? Нічим. Просто весело проводили час — не усе ж життя по конторах сидіти — буде що згадати. Стояли, співали, скандували, плескали у долоні, свистіли… Усі живі й здорові, інколи трохи п’яні. Непогана революція була, чи не так? Повторити хочеться. А не можна. Бо тепер тому, хто захоче повторити, можуть всерйоз по пиці дати, у міліцію забрати, а то й посадити. Оце вже справді можна називати революцією. То де ті мільйони, що готові були за свободу йти на барикади? Не співати-танцювати під телекамери, а життям і здоров’ям ризикувати? Немає. А командири? Командири у тюрмі. Хворі, майже при смерті. Розумію, там не так весело, як було сім років тому на Майдані. Але ж ось він — привід показати мужність та революційну незламність! Без сумніву — сидять вони несправедливо і варто було б їх відпустити. Якщо так станеться, то не сумнівайтеся, що усі смертельні болячки у них вмить зникнуть, і вони знову будуть готові «до бою» десь на сцені чи на трибуні. Так само бігун, який «помирає» на довгій дистанції, в якого вже «печінка вилазить», раптом оживає, коли марафон закінчено. Витримав — значить переміг. Тому бажаю нашим революціонерам, тим, що у тюрмі, триматися. Триматися як справжній, а не телевізійний марафонець. Щоб коли вийдете, пояснити, що це таке — справжня революційна боротьба, з ризиком для життя і здоров’я, і чим вона відрізняється від танців на Майдані. Але вас вже ніхто не буде тоді слухати. Бо справжній марафон бігти ніхто не хоче. Лише «телевізійний» по кріслах із кавою та перекурами. Так само справжня революція із справжніми стражданнями нікого не цікавить. Тільки «помаранчева» із сценою та піснями. То чого ви тоді запитуєте, де тієї революції результати? Там само, де здоров’я у «телевізійного» марафонця. Ще простіше: яка була революція — такі маємо результати!
