Учора по телевізору депутатка виступала. Народна, ясна річ, не якась там районного масштабу. Казала, що тепер, коли Кримінальний кодекс не змінили так, аби випустити Юлю, нам усім кінець. Світ від нас відвернеться, Європа теж, ми потрапимо під вплив до Москви, де і страждатимемо довго і нестерпно. Коротше — шансів нуль. Неприємно таке чути, коли попереду зима і в житті, окрім мрії про Євросоюз, нічого не залишилось. Що тепер робити? Куди податися, аби не стати жертвою московських загарбників? Подумав — подітися немає куди. Двірником у Польщі вже не зможу, прибиральницею в Італії теж.
Учора по телевізору депутатка виступала. Народна, ясна річ, не якась там районного масштабу. Казала, що тепер, коли Кримінальний кодекс не змінили так, аби випустити Юлю, нам усім кінець. Світ від нас відвернеться, Європа теж, ми потрапимо під вплив до Москви, де і страждатимемо довго і нестерпно. Коротше — шансів нуль. Неприємно таке чути, коли попереду зима і в житті, окрім мрії про Євросоюз, нічого не залишилось. Що тепер робити? Куди податися, аби не стати жертвою московських загарбників? Подумав — подітися немає куди. Двірником у Польщі вже не зможу, прибиральницею в Італії теж. Про Іспанію та Португалію взагалі мовчу, там своїх безробітних досить, принаймні це по тому самому телевізору кажуть. Покінчити самогубством, аби не бачити неньку у московському рабстві мені, щоправда, не хотілося одразу. Процес неприємний, та й пожити ще трохи цікаво, навіть у московському ярмі. Куди піти, у кого запитати? На вулицю? Так там народ із торгових центрів із повними сумками ледь до маршруток доповзає. До бару чи ресторану? Так до п’ятниці не вийде, а у п’ятницю туди не влізти. Усі столики зайняті знедоленими, які, подібно до мене, не знають, як тепер далі жити. Перебравши ще кілька варіантів, які теж виявилися безперспективними, вирішив до тієї самої депутатки за порадою звернутися. Тим більше, я її добре знаю. Ще років із п’ятнадцять тому брав у неї інтерв’ю. Про що ж ми тоді говорили з нею? Точно, майже про те ж саме. Казала вона тоді, якщо негайно не повалити «режим Кучми», нам усім кінець. Світ від нас відвернеться, Європа теж, ми потрапимо під вплив до Москви, де і страждатимемо довго і нестерпно. Перевірив по підшивках газети. Точно, було таке. Та сама депутатка. Щоправда, не так приємно товстенька, як тоді, і «дуля» у неї на голові вже не така пишна. Але слова ті ж самі говорить. Переконливо так, упевнено. Згадав я ті часи, коли не було ще маршруток на Київ, тож слід було квитки на нічний потяг діставати. Телевізор «Фунай» броварського виробництва здавався тоді величезною розкішшю, а на десятирічну «тойоту» на вулиці народ оглядався мов на слона. Занепало усе з того часу, бо Кучму не скинули. Волоцюгам на смітниках вже немає чим поживитися, тож вони мобільними телефонами між собою зв’язуються, аби дізнатися, що викинули на сміттярку на Басовому Куті. Та навіть не у бідності суцільній справа. Народ остаточно обмоскалився: не відірвати від телевізора з москальськими серіалами! Нема щоб побити того телевізора! Та як ти його поб’єш, коли він плазмовий і плаский. Кажу ж, що зовсім усе погано стало. Підприємства позакривали, у країні нічого не виробляють. Та ж сама депутатка мусить на німецькому авто їздити. Їздила б на «запорожці» як патріотка, але ж не випускають тих «запорожців», ось і доводиться на «мерседесі» поневірятися. І по собі бачу — що не до того йде. Раніше як хотів причесатися, то гребінець у волоссі застрягав, а тепер не застрягає взагалі практично ні в чому. За Ющенка такого точно не було. Хоч бери та й сам виступай по телевізору і кажи, що нам усім кінець. Світ від нас відвернеться, Європа теж, ми потрапимо під вплив до Москви, де і страждатимемо довго і нестерпно. Але не пускають до телевізора, бо не депутат. Ось і доводиться у газету писати.
