Вчора ми зупинилися на тому, що у часи СССР існувала лише одна партія, яка, власне, партією не була.
Тому що партії мають бути щонайменше дві. А в СССР не те що партії, а й будь-які інші об’єднання громадян, від спортсменів до збирачів поштових марок, існували виключно з дозволу і під наглядом згаданої вже КПСС та її численного апарату. Найменша спроба об’єднати групу людей для чогось іншого, окрім розпивання спиртних напоїв, миттєво зупинялась дуже пильними тоді «органами». Тому практично усі хоч трохи здібні громадяни не мали іншого вибору аніж рухатись кар’єрними сходами разом із КПСС.
Ніхто нині не згадує, що чи не всі видатні українці, які досягли успіху проживаючи в СССР, були членами КПСС. Від видатного авіаконструктора Антонова до не менш видатного футбольного тренера Лобановського. Звісно, що шанували цих людей не за це, але факт залишається фактом – практично всі найкращі українці були до 1988 року членами КПСС. Не тому, що цього хотіли, а тому, що без цього було не можна.
Та навіть у тих умовах тотального контролю за всім і всіма були тоді організації, які існували і досить активно діяли не під контролем КПСС, а навпаки – всупереч всесильній партії! Цими організаціями були християнські громади протестантів. Влада називала їх «сектантами», а народ «штундами». Ці люди належали до різних громад, у яких я досі трохи плутаюсь. Але всі вони жили і діяли всупереч існуючій владі. Діти не вступали до піонерів та комсомольців, юнаки відмовлялися служити у війську. Ніколи не забуду як у перші дні військової служби познайомився з хлопцем, ліжко якого було зверху над моїм. Він був із «віруючих» тому спокійно казав, що зброї до рук не візьме і замість двох років у армії проведе чотири роки у тюрмі. Саме стільки тоді давали за відмову прийняти присягу «на вєрность родінє».
Протестанти були тоді усюди. Працювали на скромних посадах не піднімаючись вище за бригадира. Не вживали спиртного і тому виглядали на десять років молодшими за колег по роботі. Не вступали у суперечки живучи своїм окремим, паралельним життям. Виглядало, що саме протестанти після того, як нам дали свободу, і мали би сформувати перші політичні партії.
Не сформували. Окремі проповідники, які стали політиками у більш пізні часи, не рахуються. Чому так сталося? На мою суб’єктивну думку причина була очевидна – серед «віруючих» було дуже мало насправді здібних людей. Найкращі, як ми вже згадували, були у КПСС. Життя ж бо одне! Ніхто тоді не знав, що колись настане «пєрєстройка» і партій стане багато…
Про це та інше наступного разу.
