По телевізору заговорили про врожай. Точніше, про загрозу цьому врожаю через небувалу травневу посуху. Чи небувалі червневі дощі. Яка різниця? Головне — що країна, якщо вірити телевізору, знову ризикує залишитись без хліба. Точніше, не зовсім без хліба, а без хліба на експорт, який ніби вже заборонили. Зізнаюсь, що так нічого і не зрозумів. Спеку бачив, кадри полів, на яких все посохло, теж бачив. Ну й що з того? А скільки у нас тепер полів, на яких нічого не посохло? Бо нічого на тих полях і не сіяли? Хто рахував? Хто скаже, скільки нам треба тих полів і що на тих полях має рости чи всихати? Ніхто не скаже. Експеримент комуністів, які впродовж десятків років намагалися наказувати, де і що сіяти-саджати, провалився остаточно.
По телевізору заговорили про врожай. Точніше, про загрозу цьому врожаю через небувалу травневу посуху. Чи небувалі червневі дощі. Яка різниця? Головне — що країна, якщо вірити телевізору, знову ризикує залишитись без хліба. Точніше, не зовсім без хліба, а без хліба на експорт, який ніби вже заборонили. Зізнаюсь, що так нічого і не зрозумів. Спеку бачив, кадри полів, на яких все посохло, теж бачив. Ну й що з того? А скільки у нас тепер полів, на яких нічого не посохло? Бо нічого на тих полях і не сіяли? Хто рахував? Хто скаже, скільки нам треба тих полів і що на тих полях має рости чи всихати? Ніхто не скаже. Експеримент комуністів, які впродовж десятків років намагалися наказувати, де і що сіяти-саджати, провалився остаточно. А ось комуністи залишились. Вони якраз і крутять досі тими рішеннями про квоти та експорт, називаючи себе «аграріями». Не знаєте, хто це такі? Знаєте! Якщо побачите мужика із товстим черевцем, який ледь вилізає посеред райцентру із новенької міцубісі, знайте — це він і є. Той самий Аграрій Петрович, якому все життя то посуха заважає, то дощ. Ось і просить він пільг і кредитів, пересуваючи своє черевце по країні, а часом і за кордон. До Євросоюзу, де посух та повеней не буває. Точніше, бувають, але на урожай вони ніяк не впливають. Бо країни Європи, до яких ми ніби так прагнемо, вирощують рівно стільки харчів, скільки дозволяє Євросоюз. Все розписано: яка країна і скільки має виростити картоплі, капусти, помідорів і так далі. Якщо виростиш більше — можеш тими помідорами грубку палити чи викладати із кукурудзи скульптури. Або сам все зібране їсти. Бо продати ніхто не дозволить. Власне, і посіяти зайве теж. У Європі за посівами пшениці стежать так само, як у нас за посівами маку. Точніше, навпаки. Бо за маком у нас ніби стежать, а ніби і ні. Он у Львові міліціонера заарештували, який якраз із маком мав боротися. Погано боровся. Мак переміг. Не страшні тому маку ні посухи, ні повені, ні міліція, ні Євросоюз. Так само не страшні вони нікому. У кого посохло чи погнило — сам винен. Не продасть врожай і не матиме грошей. Нам від цього що буде? Нічого. Харчі на базарі у нас будуть завжди. Навіть тоді, коли викорчують всі рослини на п’ятсот кілометрів довкіл. Ні, не п’ятсот. Бо за п’ятсот кілометрів Варшава. Польща. А у поляків неврожаю не буває ніколи. Не вірите? Підіть на базар і запитайте!
