Погодьтеся, що мати хорошу річ і не використовувати її — це несерйозно. Маєш авто — їздь, маєш телефон — набирай номери, маєш гребінця — розчісуйся, маєш телевізора — дивись, маєш штани — носи, маєш півлітру… Коротше, самі можете продовжити цей перелік. І побачите тоді, що у кожного з нас у певний момент з’являється гарна штучка, яку хотілося б використати, але немає де. Сусіду нещодавно ножа мисливського подарували. А йому якось не до полювання. От і ходив по оселі з тим ножем, поглядав довкола… Добре, що жінка вчасно відібрала і тепер на кухні тим ножем м’ясо ріже. Або ці мобільні телефони, без яких нам тепер не жити. Купить дитина собі ту трубку, точніше, батьки їй куплять, а потім не знає мале, що з цією трубкою робити.
Погодьтеся, що мати хорошу річ і не використовувати її — це несерйозно. Маєш авто — їздь, маєш телефон — набирай номери, маєш гребінця — розчісуйся, маєш телевізора — дивись, маєш штани — носи, маєш півлітру… Коротше, самі можете продовжити цей перелік. І побачите тоді, що у кожного з нас у певний момент з’являється гарна штучка, яку хотілося б використати, але немає де. Сусіду нещодавно ножа мисливського подарували. А йому якось не до полювання. От і ходив по оселі з тим ножем, поглядав довкола… Добре, що жінка вчасно відібрала і тепер на кухні тим ножем м’ясо ріже. Або ці мобільні телефони, без яких нам тепер не жити. Купить дитина собі ту трубку, точніше, батьки їй куплять, а потім не знає мале, що з цією трубкою робити. Телефонувати можна, але сказати немає чого. Ось і забавляються тими телефончиками діти. Треба. Якщо вже купили. У когось такою забавкою може бути човен з мотором чи під вітрилом. Клопоту з цим човном на рік! І це аби два рази за літо прокататися тим човном із друзями на той берег за пляшкою. Можна і без човна власного це зробити, але якщо вже купив… Якщо придивитися, то подібними не дуже потрібними цяцьками можуть бути навіть людські руки та ноги. Це коли хтось довго і вперто ходить до спеціального спортзалу, щоб «накачати» м’язи. Тягають там вони залізо важке. Упрівають, бідолашні, та ще й хімію якусь ковтають, щоб м’ясо потім наростало. А що із тим м’ясом робити? Ходити голим по вулиці, показуючи, який у тебе торс, прес, біцепси, трицепси та всякі інші м’язи? Так воно ж холодно буває. Та й зручно не завжди. В основному народ у нас ходить одягнений. Ось і страждає «накачаний» громадянин через неможливість показати усім свої гарно накачані руки, ноги, шию і сідниці. Про жіночі руки-ноги помовчу, там все ясно. Проблеми ті ж самі. Щоб такого не траплялося, бажано думати перед тим, як щось собі купувати, або просити собі подарувати, або ще яким чином здобувати. Бо потім ця гарна штучка нічого доброго не принесе, окрім клопотів. І добре, якщо клопоти ці полягатимуть лише у щоденному витиранні пилу із подарованого друзями на день народження макета кулемета «максим» у натуральному розмірі (бачили такий в універмазі?). Якщо ж яка-небудь із ваших гарних штучок вистрілить, вибухне чи комусь на голову впаде? Можна і у конфлікт з законом втрапити. Одному. А колективно? Коли гарні штучки роздані цілій роті молодих хлопців, яким думати взагалі «не положено»? Наплодили тепер всяких підрозділів міліцейських. «Беркути», «кобри», «титани» і ще казна що. Вдягнені гарно, екіпірування, як в американському кіно, автомобілі теж суцільно імпортні і харчування, гадаю, нівроку. Десь вони їздять щось чи когось охороняють. Не нас із вами. Якщо на вас хтось нападе із нехорошими намірами, то пацана того у кашкеті, що із села до міліції служити приїхав, ви дочекаєтесь уже потім. Коли протокол треба буде складати. Писати, що відібрали, куди і чим били… Навіщо? А щоб тому міліціонеру було чим зайнятися. Бо із штучок гарних у нього лиша авторучка. Все інше він намагається заховати подалі, аби не провокувати тих, хто по «лагунах» відпочиває. Залишимо нашого бідолашного постового і повернемося до «елітних підрозділів», які невідомо від кого і кого охороняють, і невідомо з ким боротьбу ведуть. Судячи із відеокадрів штурму Генпрокуратури в Києві, бійці наші можуть виключно із дверями та парканами битися. Або беззбройних цивільних у шию штовхати. А цікаво було, якби пішли внутрішні війська проти «беркутів». Як у книжці дитячій — «гвардійці» Януковича проти «мушкетерів» Ющенка. Не вийшло. Помирились хлопці. Пішли разом підлітків на футболі кийками бити. Досхочу намахалися цими кийками, бо ж стільки днів ці кийки у них свербіли. Стільки просили, аби вдарити хоча б когось! Тож будьте уважні, коли побачите поруч здорованя у бронежилеті з кийком. Краще відрізу відійдіть подалі. Може, той кийок у нього якраз свербить.
