Чим людина відрізняється від корови? Тим, що думає. Проте тішитись цим фактом не виходить. Тому що все більше наших співгромадян починають мислити настільки примітивно, що починаєш непокоїтись з приводу остаточного розриву нашого рівня мислення з рівнем мислення домашньої худоби.
Судіть самі — наша сучасна людина заради швидкого заробітку готова практично на все. Треба знищити столітній ліс — будь ласка, перекопати усе Полісся — без проблем, продати усе металеве, до чого дотягуються руки, — легко! І не треба грішити на тих бурштинокопачів та добувачів кольорових і чорних металів. Усі ми робимо те ж саме лише у більш м'якій формі. Бо наше завдання заробити собі й зараз! І саме це завдання для більшості з нас "понад усе", а не те, про що ми так любимо колективно горлати. Лише подивіться — навколо Рівного вже практично немає вільної землі, не розданої "під забудову учасникам АТО". Не подумайте, я жодним чином не збираюся принизити героїзм наших вояків. Але ж ми знаємо, що герої у нас мають властивість розмножуватись швидше за… Не буду порівнювати, щоб нікого не образити. Мене інше цікавить — а чому саме землю під забудову? Не орден чи медаль, не звання героя, не гроші нарешті, а шматочок землі сьогодні і вже! Ми ж усі розуміємо, що той "учасник" здебільшого не має грошей навіть на огорожу, а не те що на будинок. Нічого — нехай буде — потім продам. Отаке "одноразове" мислення призводить до того, що за певний час довкола нас буде або спустошена "нічия" земля, з якої витиснули, викопали та вирубали усе, що могли, залишивши по собі пустелю, або огороджені високими парканами приватні ділянки, між якими можна буде пересуватися виключно всюдиходами. Бо хто з нинішніх опікуватиметься дорогами? Ніхто. Лише ті, хто вміє вкрасти гроші на їхньому будівництві. Теж саме із зеленими насадженнями, парками, скверами й усім іншим, чим місце, де живуть цивілізовані люди, відрізняється від пасовиська, де корови з'їли усю траву, витоптали усю землю і перетворили водойму на калюжу з багнюкою. До чого я це? До того, що над коровами, які мислять аж занадто просто, завжди є пастух, який жене їх туди, куди хоче. Так само і над нами, одноразово мислячими, рано чи пізно з'явиться пастух із чужих, як це вже було багато разів за останню тисячу років. Чи є на це рада? Звичайно! Треба лише думати не лише про себе і власну вигоду вже, а інколи піднімати голову і подумати про щось більш високе. Як це роблять люди, які таки відрізняються від корів.
