Щораз обіцяю собі не вірити вітчизняним засобам масової інформації і щораз потрапляю у дурнувате становище.
Оце минулого тижня прочитав, що аеропорт у Рівному запрацював. По місцевому телебаченню репортаж про перший рейс подивився. Красиво все так, із стрічками кольоровими, з почесними гостями у вишиванках та урочистими промовами. Щоправда, вишиванки на гостях були шістдесят якогось розміру, але це, напевно, мало засвідчувати зростаючий рівень нашого процвітання — не влазиш у сорочку, то гайда до літака! Коротше, суцільна радість від того, що аеропорт у Рівному нарешті відродився! Тепер політаємо, подумалось мені. Одразу згадалися дитячі роки, коли кожен із нас знав усі марки літаків, які щогодини літали над нашими головами, відлітаючи і прибуваючи з різних міст, далеких та близьких. Вирішив і собі спробувати полетіти куди-небудь із рідного міста. Як у старі часи комуністичного панування. Як ви гадаєте, що треба, аби полетіти кудись літаком? Правильно — знайти у розкладі потрібний рейс та забронювати собі квиток на потрібне число. Тепер із цим зовсім просто — діставай із кишені телефон та бронюй собі рейс хоч із Лондона, хоч із Мельбурна, хоч із Києва. І оплатити це все можна одразу через Інтернет. Тож почав я шукати розклад рейсів із відродженого аеропорту Рівного. Не знайшов. Нема там ніякого розкладу. І рейсів немає. А що ж тоді так урочисто відкривали минулого тижня? Як виявилось, причиною торжеств був виліт із Рівного одного (!!!) літака у напрямку турецького курорту. Літак полетів, урочистості закінчилися, і навколо «відродженого» аеропорту знову запала звична тиша. Ви не подумайте, я не проти того, щоб у нас хоча б інколи хтось із Рівного літав. Лише запитання виникає — тепер кожен рейс із Рівного будуть з урочистостями відправляти? Із запрошенням журналістів, депутатів та інших гостей? Бо коли літати один раз на місяць, то ніяке це не «відродження» аеропорту. А що? Не знаю, як це назвати. Знаю інше — якщо на якусь звичайну подію раптом запрошують купу почесних гостей та гримлять про це у пресі, значить, нічого там насправді не відбувається. До нової школи, як виявляється потім, нема кому ходити, до нової лікарні, як виявляється потім, нема як доїхати, новий музей, як виявляється потім, нікому сто років не потрібен і так далі. Ви пригадуєте, як урочисто відкривали колись у Рівному бурштинову фабрику? Ну, жовтий дім такий на Київській трохи далі за обласну лікарню? Забули? Та фабрика швидко зупинилась, а бурштин пішов іншими шляхами. Так і аеропорт у нас поки що не «відродився», а просто відправив один пасажирський рейс. Так і треба було про це повідомляти. А можна було і не повідомляти взагалі — ніхто ж не пише у газетах про відправлення маршрутки на Київ. А якщо напишуть, значить, не те щось із тими маршрутками. Так і аеропорт наш, можливо, коли-небудь таки запрацює. І дізнаємось ми про це не з телевізора, а просто подивившись на небо, в яке злітатимуть літаки. Хочеться у це вірити. І не вірити усіляким «відродженням».
