Цю розмову я почув ще у шкільному віці, коли випадково опинився у дорослій компанії, де серед інших був працівник тодішньої міліції.
Цю розмову я почув ще у шкільному віці, коли випадково опинився у дорослій компанії, де серед інших був працівник тодішньої міліції. Обводячи товариство дружнім поглядом, нетверезий майор заявляв, що хоч завтра може посадити у тюрму кожного з присутніх, хто має власне авто. Компанія погодилась — тоді купити автомобіль на офіційну зарплатню, навіть дуже високу, було неможливо. Але машини у цій компанії мали всі, тож міліціонерові не заперечували, а налили йому ще. Можливо, нинішні борці із злочинністю не бували в дитячі роки у подібних компаніях і не чули таких розмов. Інакше не теревенили би про «боротьбу з корупцією», а просто заарештовували і саджали корупціонерів. Як знайти? Заходиш у перший-ліпший маєток на околиці Рівного, де мешкає державний службовець, і везеш того службовця куди треба. На заперечення дістаєш калькулятор і ділиш вартість маєтку на зарплатню держслужбовця. Виходить, що на цей палацик йому слід було працювати років так із п'ятсот, тож настав час відпрацювати на суспільство хоча б кілька років. Заперечення щодо талановитих бізнесменів у вигляді батька, матері, діда, бабусі, дружини, дочки, сина, тестя і так далі аж до двоюрідної сестри відповідаєш запевненням, що запросиш талановиту родичку на допит і при свідках та під протокол розпитаєш про подробиці ведення бізнесу. Коротше — проблем немає. Можна посадити усіх та одразу. Але проблема виникає — хто саджати буде? Бо ж чи не у кожного слідчого, судді чи прокурора теж є талановиті у бізнесі родичі, які заробляють мільйони, поки ті страждають на державній зарплатні. І так усі аж до самого президента Петра Порошенка, який спромігся стати мільярдером не залишаючи державної служби. У цивілізованій країні він би давав інтерв'ю не журналістам, а слідчим. У нас посадити Порошенка у в'язницю поки що неможливо. Тому що всі такі. Тоді чому я стверджую, що «поки що»? Тому що малим не лише слухав дорослі балачки, а ще історію у школі вивчав. Якраз сто років тому кількість занадто багатих держслужбовців перевищила у нас розумні межі. Вже за кілька років після 1917-го в їхніх маєтках, тих, що не спалили, почали влаштовувати дитячі садки, школи, лікарні та інші потрібні організації, на які у бюджеті до цього завжди не вистачало коштів. Хіба у нас тепер інакше? Історія свідчить, що всі палаци та маєтки рано чи пізно стають або школами, бібліотеками чи музеями, або руїнами. Буде так і в нас. Вже тепер маємо музей у маєтку Януковича. Маємо і руїни у колишніх маєтках, тих, що на Донбасі. Скажете, що їхні власники не сидять? Ви упевнені? Так вони усі, від Порошенка до Луценка, вже тепер живуть під охороною. Гляньте на їхні маєтки! І на «прогулянки» вони виходять теж лише під охороною. Від кого охороняються — у них самих запитайте. У тюрмі їм буде не гірше — лише прогулянки коротші. Бо ж усі начальники тюрем теж держслужбовці на низькій зарплатні, і теж з талановитими родичами-бізнесменами. А тепер закінчення тої історії з майором, який обіцяв посадити усіх власників авто. Я запитав тоді у батька, чи він не боїться (у нас теж був автомобіль «Москвич»). Батько відповів, що не боїться, бо у того майора — «Волга»!
