Колись у юності, коли Совєтская Родіна послала мене відбувати військову службу на будівництво доріг, таких як я жартома називали «операторами БСЛ». БСЛ означало «большая совковая лопата». Тоді так було легше. Ми сміялися над своєю малопродуктивною ручною працею, вірячи у те, що у найближчі часи наші нехай і молоді та сильні руки з лопатами замінять сучасні механізми, які будуть у сотні й тисячі разів кориснішими і продуктивнішими.
Колись у юності, коли Совєтская Родіна послала мене відбувати військову службу на будівництво доріг, таких як я жартома називали «операторами БСЛ». БСЛ означало «большая совковая лопата». Тоді так було легше. Ми сміялися над своєю малопродуктивною ручною працею, вірячи у те, що у найближчі часи наші нехай і молоді та сильні руки з лопатами замінять сучасні механізми, які будуть у сотні й тисячі разів кориснішими і продуктивнішими. З того часу спливло вже понад тридцять років. І лише тепер, виїжджаючи з Рівного у бік столиці, я бачу те, про що ми мріяли, вимахуючи в юні роки отими самими БСЛ. Нові диво-машини, які легко перевертають десятки тонн ґрунту, зрізають ледь не півметровий шар асфальту та укладають покриття, яке не пливе під сонцем і не тріскається від морозу. Але машини це не наші і працюють на них… турки. Наші ж робітники, як і тридцять років тому, допомагають іноземцям за допомогою… Здогадались? Так, саме з цими самими БСЛ у руках трудяться українці під боком в озброєних сучасною технікою турків. А там, де турків немає, ямки на дорогах, як і багато років тому засипають за допомогою тих самих БСЛ. Немає нової сучасної техніки у наших дорожніх будівельників. А навіщо? Облаштувати територію навколо нового особняка чи комерційної «висотки» можна і лопатами. Більшого ж нам, судячи з усього, і не треба. Останній міст у Рівному збудували ще у вісімдесяті. І все. Навіть п’ятдесят років тому, тодішня влада розуміла, що слід покращувати дороги, і звела у Рівному міст над Устею й залізничним полотном. Той самий, що скрипить і досі. Тепер же, як і у всі нові часи, будують у Рівному виключно базари і магазини. Зручні дороги і мости, виходить, місту не потрібні? Тож товчуться на стареньких дорогах і перехрестях новенькі авто, куплені на гроші від торгівлі. Чи можна було б на ці гроші облаштувати нормальні естакади для проїзду містом? Звісно, що так. Але хто ці гроші дасть? Ми ж знаємо, що нашій владі грошей давати не можна — одразу кудись зникнуть або з’являться потім у вигляді маєтків на околицях. Це дешевше, ніж розробляти і випускати сучасну будівельну техніку або хоча б купувати її за кордоном. Нехай хтось інший купує. Ми ж обійдемося як колись, вічною і надійною БСЛ. А як же ота сама диво-техніка на київській трасі? Звідки вона у нас з’явилася? Її зробили і привезли сюди ті, хто хоче з нами торгувати. Хоче возити свій товар нашими дорогами, які їх, звісно, не влаштовують. Тож і фінансують іноземці лише ті шляхи, якими збираються їздити самі. Інші дороги — місце для БСЛ. І я не здивуюсь, якщо і покоління наших онуків буде озброєне саме цією технікою. А ось чи вистачить їм почуття гумору, щоб називати себе, як ми колись, «операторами БСЛ»? Було б добре, якби хоч гумор у нас залишився. Наш гумор. Єдиний і неповторний. Нехай вони створюють нову техніку і будують сучасні дороги. Ми ж просто посміємося. І над ними. І над собою з нашими БСЛ.
