Ви не уявляєте, до чого дійшла у тих американців політична й не лише політична коректність і толерантність! Ми вже звикли до того, що вони не називають людей за кольором шкіри, за статевою орієнтацією і взагалі за статтю. А тут ще більше — якось в аеропорту Вашингтона вгледів двері з надписом "реструм", тобто "кімната відпочинку". На одних дверях під цим надписом було зображення жінки, під іншим — чоловіка.
Запідозривши щось не те, заходжу туди, де чоловік намальований, а там умивальники, унітази та пісуари. Тобто написати на дверях "леваторі" чи "тойлет", як нас вчили у школі, в Америці вже не можна — коректність усюди. До чого я це перед виборами? А до того, що окрім привілею цілодобово працювати на наше з вами благо за маленьку зарплатню, вітчизняні міські голови, яких ми будемо нині обирати, мають ще один маленький привілей — персональну кімнату відпочинку за непомітними дверима, що заховані десь за спиною голови. Ви будете сміятись, але наші начальники почали це так називати задовго до американців. Звідки знаю? Довелось колись попрацювати п'ять років у будівельному тресті. У проектах адміністративних споруд позаду кабінету першого керівника завжди планувалася ота кімната відпочинку, де окрім усього іншого, була можливість "сходити" окремо від інших працівників. Усі без винятку, від першого заступника до двірника, мали ходити у загальний "реструм", який попри усі наші революції досі зветься туалетом, а перший начальник — до персональної кімнати відпочинку. Знову запитаєте, до чого тут наші вибори? Мені здається, що американці просто так нічого не роблять, тому вони й такі багаті. Ми теж вже третій десяток років прагнемо бути як вони — багатими та демократичними. А не виходить. То може, ми не з того почали? Може, взятися спочатку за наші багатостраждальні "реструми", а по-старому туалети? Ну справді, якщо для того, аби завжди мати поза власною оселею вільний і чисто прибраний унітаз, треба обиратися міським головою, то, видно, щось у нас насправді не так. Може, якби у нас із тими "кімнатами відпочинку" було так само, як в Америці, то й кандидатів на міського голову ми мали б набагато менше. І не виглядали б деякі з них як такі, що найбільше за все мріють мати на роботі персональний туалет, перепрошую, "кімнату відпочинку".
