Петро Дубас: «Амбіцій щодо майбутніх виборів міського голови не маю»

2733 0

Ми у соцмережах:

Петро Дубас: «Амбіцій щодо майбутніх виборів міського голови не маю»

Прізвище Петра Дубаса — голови правління ПАТ "Рівнегаз", газовика з 33-річним стажем роботи та депутата облради чотирьох скликань — добре знане на Рівненщині. А після того, як міський голова Рівного Володимир Хомко, беручи участь в останніх виборах до Верховної Ради, назвав Петра Дубаса своїм наступником у керівництві містом, до нього виник особливий інтерес. Причому не тільки до нього, а й до його дружини. Адже Тамара Дубас була співзасновником будівельної фірми "Опорядрембуд", яка вигравала найбільші тендери на будівництво в області. Завтра Петро Дубас святкуватиме 55-річчя. З цієї нагоди він привідкрив "РВ" сторінки своєї біографії, розповів про кар'єру, родину, політичні амбіції.

— На підприємство "Рівнегаз" я приїхав за направленням після закінчення Львівського житлово-комунального технікуму. Обіймав спочатку посаду майстра служби електрохімзахисту газопроводів від корозії, потім майстра підземних газопроводів. Ніколи не прагнув стати керівником. Просто намагався виконувати добросовісно свої обов'язки, виявляти ініціативу і не більше. Був дуже відповідальним, бо з перших днів роботи усвідомив, що від моїх дій залежить комфорт споживачів, їхня безпека і безпека наших працівників. Потім мене помітили і перевели на посаду інженера з охорони праці. А коли повернувся з першої установчої сесії у Рівненському водному інституті, де здобував вищу освіту, до мене в кабінет зайшов начальник "Рівнегазу" Звірук із словами: "Ти чого тут сидиш? Щоб я тебе через півгодини тут не бачив". Моя перша думка була, що мене виганяють. Але у відділі кадрів пояснили, що мене призначають на посаду начальника служби підземних газопроводів. Мені тоді було 25 років. Працювати було непросто. У службі не вистачало людей, зарплати були дуже низькі, в той час як на заводах "Рівнеазот", "Газотрон", льонокомбінаті, на будівництві вони були набагато вищими. Тоді керівників підрозділів на підприємстві час від часу переобирали. Тож відчув себе справді керівником на своєму місці, коли всі 60 людей, які мені підпорядковувалися, за винятком одного, який утримався, проголосували за мене. У 33 роки мені запропонували посаду заступника голови правління з обліку газу. Я попросив час на роздуми, бо це вже адміністративна робота. Але керівник Іван Назарук викликав мене через тридцять хвилин і сказав: "Щоб через півгодини була заява. Або йдеш на цю посаду, або йдеш з підприємства назавжди". Через шість років "Рівнегаз" вже був акціонерним товариством, і трудовий колектив, як власник найбільшої кількості акцій, запропонував мене на посаду голови правління. Мене одноголосно обрали 16 вересня 1999 року. Пропонували потім мені інші посади і в області, і за її межами. Але я у "Рівнегазі" виріс, став тим, ким є. Вважаю, що я — на своєму місці. — Ви і члени вашої сім'ї є акціонерами "Рівнегазу"? — Маю лише 5 акцій з 1 мільйона 441 тисячі акції. Це для того, щоб прийти на збори, якщо не запросять. І ці 5 голосів зовсім нічого не вирішують. А члени моєї сім'ї не мають акцій. — Дружина Тамара раніше з вами працювала на підприємстві. Це ваша принципова позиція, щоб на підприємстві не було нікого із сім'ї? — У мене принципова позиція: якщо ти родич чи знайомий — маєш працювати краще за інших. Я приймав і кількох родичів на роботу. Але при перших зауваженнях до них просив написати заяву на звільнення, щоб ніхто не показував пальцем на мене, мовляв, я когось покриваю. Нині у "Рівнегазі" мої родичі не працюють. Щодо дружини, то вона прийшла у "Рівнегаз" у 1982 році. Знайомі з нею були давно. Але зустрічатися почали після комсомольських зборів, на яких мене за віком (мені було 28 років) виключили з комсомолу. Після цих зборів я запросив Тамару на каву у кафе "Сніжинка". А через рік зустрічей ми одружилися. Тамара була красива, завжди витримана. Ніколи не говорила зайвого. Я побачив, що вона буде гарною господинею, хорошою мамою. До речі, коли ми вже говорили про одруження, я сказав: "Ти виходиш заміж за чоловіка, якого ніколи не будеш бачити вдома". Але це її не злякало. Коли став головою правління, попросив її звільнитися, щоб не казали, що має якісь привілеї як моя дружина. — Вашу дружину у Рівному знають як одного з засновників будівельної фірми "Опорядрембуд", яка виграє в області найбільші тендери на будівництво... — Так, вона трохи займалася бізнесом. А згадувати її прізвище часто у пресі почали після того як міський голова Володимир Хомко, йдучи на вибори до Верховної Ради, назвав моє прізвище як свого наступника на керівництво містом. Міськрада для цього навіть посаду нову створила — першого заступника міського голови. Щодо дружини, то нині вона непричетна до "Опорядрембуду". Вийшла у квітні цього року із числа засновників через великий галас з цього приводу. Нині працює інженером на будівельному підприємстві. Називати його не хочу, щоб увагу не привертати. Але це не "Опорядрембуд". — Чим займаються ваші доньки? — Мар'яні 25 років, Ані — 22. Коли я став головою правління "Рівнегазу", великий дефіцит відчувався у висококласних юристах-господарниках. Мар'яна за натурою творча людина. Закінчила обласний ліцей-інтернат з медаллю. Вела тематичні вечори, читала вірші, складала їх. Хотіла здобути творчу професію: стати актрисою чи ведучою на телебаченні. Не знаю, чи взяв гріх на свою душу, але переконав її йти вчитись на юриста-господарника. Вона вступила до Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. А на четвертому курсі вийшла заміж, народила нам внука Андрійка (його назвали на честь мого батька). Онуку зараз три роки, і ми визначаємося, куди далі піде Мар'яна. Аня навчається теж у Києві, в університеті імені Шевченка, теж на юридичному факультеті. Переконала її стати юристом Мар'яна. Я ніколи не просив у вчителів поблажок чи гарних оцінок своїм дітям. Розумів, якщо це буде хоч раз, то вони більше не вчитимуться. За гарні оцінки десь до 4-5 класу сам заохочував дітей — давав цукерки чи 50 копійок. Коли стали більшими, пояснив, чому важливо вчитися. Тож вони, як і я колись, добре вчилися. Колись мене через гарні оцінки і директор школи, і голова колгоспу, і сільський голова пропонували в інститут сільськогосподарський завезти. Але я не міг собі дозволити так довго вчитися і бути на шиї в батьків, тому обрав технікум. Як у Рівне на роботу їхав, мені батько дав 10 карбованців. А потім ще один раз батьки прислали 100 карбованців на штучну шубу. І все. Більше грошей я у них не брав. — Кажуть, що ви й не одружувалися довго, бо хотіли самостійно утримувати сім'ю. — Я не хотів вести дружину до своїх батьків чи йти жити — до її. Для мене принципово було мати житло. Коли отримав малосімейку і міг вже утримувати сім'ю, тоді й одружився. — Який ви дідусь? — З дітьми я займався більше. Особливо з Мар'яною. Бо як Ганнуся народилася, вже будував хату і мав менше часу. Перед внуком маю вину. Бо він хлопець і мені хочеться, щоб він зразу був мужичком, на полювання зі мною пішов, поговорив. А його Мар'яна і бабусі занадто опікають. Але, думаю, це скоро виправимо. — Ким працює ваш зять? — Він — директор у "Злата Плазі". — Будинок у Рівному збудували? — Так. Тоді черги на житло на нашому підприємстві повільно просувалися. І начальник мені порадив взяти земельну ділянку. Я порахував, що за зарплату не швидко хату збудую. Тож взяв позику у банку — це десь 15 тисяч карбованців. І за рік збудував. Правда, довелося добряче економити на всьому. Адже на прожиття нам з дружиною, яка на той момент була у декретній відпустці, залишалося 50 карбованців на місяць. Але потім сталася інфляція. Гроші знецінилися. Тож віддавати позику стало легше. А ще з'їздив кілька разів у Югославію. Привіз звідти два магнітофони і продав. Теж підзаробив. — А дача ваша де? — У Дубенському районі в селі. Збудував її шість років тому. Обрав саме це місце, бо там місцевість нагадує мені мою Львівщину, звідки я родом. Навколо буковий ліс. На Рівненщині ви майже ніде його не знайдете. І найголовніше, там нема комарів. — Як ви відпочиваєте? Яке маєте захоплення? — Моє захоплення — полювання. Особливо зимове. І основна його принада — це не здобич, а спілкування із друзями, мисливський азарт, краса зимового лісу. А влучний постріл викликає масу адреналіну і допомагає відчути себе справжнім мисливцем. — Де зазвичай відпочиваєте — в Україні чи за кордоном? — Відпочивати я почав десь років з п'ять тому. Коли будувався, на це не було грошей. В останні роки із задоволенням їздив у Карпати. Був двічі в Туреччині, раз — в Єгипті. Так що відпочинком я не балуваний зовсім. — Ви водій? Їздите за кермом? — Автомобіль був моєю мрією з дитинства. Адже батько був водієм у колгоспі. І я у 6-7 класі вставав зранку о 4-5-й годині косити траву за умови, що тато дасть посидіти за кермом. Також на велосипеді малим їздив на трасу Тернопіль-Львів і сидів по три-чотири години і дивився, як фури їздять. Свій автомобіль, це були "Жигулі", я придбав у Чехії у 1989 році. Нині користуюся службовою "Тойотою". Залюбки сам часом сідаю за її кермо. — Ви депутат облради чотирьох скликань. Як вдається переконати виборців голосувати за вас? — Так, я в обласній раді — у числі депутатів-старожилів. Моя основна позиція — не заохочувати виборців гарними словами, а обіцяти лише те, в чому конкретно можу допомогти. В першу чергу — це газифікація сільської місцевості. Обираю пріоритетні глобальні проекти, корисні для громади (наприклад, дорогу відремонтувати, дитсадок збудувати), і намагаюся їх втілити в життя. Якщо не вдається за період каденції, то й після її завершення працюю над цими питаннями. Балотувався двічі від Березнівського району, один раз у списках "Батьківщини" і востаннє — від Корецького району. — Вас часто називають провладним депутатом... — Я безпартійний. Вважаю себе незаполітизованим депутатом. Адже рішення облради здебільшого стосуються господарських питань, а не політичних. — Які у вас стосунки з керівництвом області? — Хороші. Я стараюся, щоб в області не було проблем з газопостачанням. То чому вони мають бути поганими? — А з міським головою? Чи справді збиралися стати його наступником? — Стосунки з Володимиром Хомком у нас прекрасні. Ми з ним майже однолітки. Він працював у водоканалі. Я в "Рівнегазі". Він у мене позичав екскаватори, я у нього — шматок труби. Стосовно наступництва, то вважаю, що саме у "Рівнегазі", підприємстві, якому я присвятив більше тридцяти років свого життя, я на своєму місці. — Чи будете брати участь у наступних виборах міського голови? — У мене жодних амбіцій стосовно цих виборів нема. Тому не планую брати в них участі. Хоча й дуже вболіваю за Рівне, яке давно стало для мене рідним. Хочу, щоб воно процвітало, було прибране, охайне, щоб міська влада виконувала свої функції в повному обсязі.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також