У дитинстві я мріяв стати льотчиком і цим відрізнявся від своїх більш романтичних однолітків, які хотіли стати космонавтами. Не тому, що не прагнув до інших планет, а тому, що розумів, що місць для космонавтів аж занадто мало. Приблизно стільки ж, скільки місць у футбольній збірній, яка так і не стала без мене чемпіоном світу. Я тут нічого не наплутав — футбол тоді офіційно вважався аматорським, і я уявляв собі, що вдень літатиму, вечорами ходитиму на тренування, а у вихідні гратиму у футбол за звання чемпіона світу. Вже за кілька років все змінилося і мої друзі-космонавти раптово перехотіли до космосу і забажали стати гідротехніками, втративши це бажання одразу після отримання звання лейтенанта запасу.
У дитинстві я мріяв стати льотчиком і цим відрізнявся від своїх більш романтичних однолітків, які хотіли стати космонавтами. Не тому, що не прагнув до інших планет, а тому, що розумів, що місць для космонавтів аж занадто мало. Приблизно стільки ж, скільки місць у футбольній збірній, яка так і не стала без мене чемпіоном світу. Я тут нічого не наплутав — футбол тоді офіційно вважався аматорським, і я уявляв собі, що вдень літатиму, вечорами ходитиму на тренування, а у вихідні гратиму у футбол за звання чемпіона світу. Вже за кілька років все змінилося і мої друзі-космонавти раптово перехотіли до космосу і забажали стати гідротехніками, втративши це бажання одразу після отримання звання лейтенанта запасу. Нині кращі або, як тепер кажуть, найбільш успішні з тих космонавтів-гідротехніків працюють на високих посадах у податкових та митних органах. І діти, а в декого навіть онуки, вже не хочуть ані в космонавти, ані у льотчики, ані у футболісти-чемпіони. Нещодавні соціологічні дослідження показали, що юні українці тепер прагнуть виключно у митники, податківці та на інші посади, пов’язані із стягненням із громадян грошей на користь держави. Отаке безкорисливе покоління зростає у нас, отак прагне наша молодь захистити державні інтереси від тих, хто заробляє гроші. Нинішні діти нічим не відрізняються від нашого покоління. Ми теж поняття не мали, яка зарплата у космонавта чи льотчика. Зате ми бачили, що космонавти і льотчики користуються загальною пошаною, а дехто навіть усенародною славою. Так само і теперішні діти розуміють, кого найбільше поважають, до кого ставляться з найбільшою пошаною. Про славу не йдеться, тої слави тепер взагалі не існує в колишньому розумінні цього слова. Слава сьогодні — це не твій портрет на стіні, як колись, не листи юнаків і дівчат, які хочуть бути такими самими хоробрими і безстрашними. Нинішня слава — це загальний інтерес до подробиць твого життя: що ти їси, чим запиваєш, з ким і куди ходиш, що там робиш і так далі. Навіщо нашим дітям така слава? Де тут повага? Немає! Тож не артистами кіно, театру та естради хочуть бути нинішні діти, а податківцями і митниками. Ви десь читали статтю про те, які сорочки носить головний податківець чи що готує на вечерю дружина головного митника? Не читали. Бо той, хто про це напише, матиме проблеми. За всі двадцять років демократії ми дізналися лише один секрет про податківця, який нині у нас прем’єр-міністром. Секретом виявилося його справжнє прізвище — Пахло! Знав би він про свою майбутню кар’єру — нізащо, гадаю, не поміняв би прізвище на Азарова. Бо ж справжнє його прізвище є справді козацьким, таким, що викликає повагу і бажання підкоритися цій людині. Звісно, поважають у нас не лише податківців. Ті ж лікарі, які ще працюють, теж повагою користуються. Але ж лікар може лише підправити щось у нашому організмі, забрати назавжди він нічого не може. Вирізані гланди, апендикси, вирвані зуби, ампутовані руки та ноги не рахуються. Податківець же може забрати практично все, до чого дотягнеться. І хто, скажіть, не хоче в юності стати таким самим всемогутнім? Я вже ніколи не стану льотчиком, як мріяв у дитинстві. Хоча теоретично, як мені сказали, це ще можливо. Треба лише купити чи орендувати одномоторний літак, скласти іспити інструктору і вперед! Але для цього слід мати гроші, тобто бути або податківцем, або митником. А я ж просто у льотчики хотів.
