У часи мого дитинства усі без винятку жили подвійним життям. Тому що офіційно ми будували комунізм, про що говорили по радіо, показували по телевізору та писали в газетах.
Неофіційно ж кожен жив своїм життям, ніяк із тим комунізмом не пов'язаним. Навіть у дитячому садку ми на заняттях співали «о Родінє», а потім наспівували поміж собою «глупосні» пісеньки, почуті від дорослих. У школі було так само, аж поки я не почув по радіо «бітлів». Не по нашому радіо, а по польському, яке вільно «ловилося» нашою радіолою. Їхня музика робила зі мною щось неймовірне — я починав ритмічно рухатися і… почувати себе вільним від комунізму. Особливо вразила мене коротенька пісенька під назвою «Roll Over Beethoven». Навіть початкових знань англійської мені тоді вистачило, аби зрозуміти, що ця пісня посилає подалі усіх «бетховенів» та «чайковських» і проголошує еру карколомного рок-н-ролу. Загалом написати про це, не давши читачу можливість послухати ту музику, не зовсім правильно. Але нині це не проблема — клацніть по комп'ютеру чи айфону і слухайте! Тоді ж, аби почути цей рок-н-рол, слід було або чатувати цілий вечір біля радіоприймача, або переписати цю музику на магнітофон, якого в мене малого тоді не було. Тому я не відходив від радіо, налаштованого на зовсім не комуністичні радіостанції. Ці станції цілодобово «клеветали» на наш СРСР, але краще за усю цю «клевету» на мене діяв саме рок-н-рол. Музика — яка за десять років до того перевернула догори дригом Америку, про що я, звісно, і не здогадувався. Вже потім я дізнався, що пісню «про Бетховена» написали зовсім не «бітли», а якийсь Чак Беррі, записів якого у нас не можна було ані купити, ані переписати ні за які гроші. Зате можна було записати інших музикантів, які грали рок-н-роли Чака Беррі! Я розумів цих артистів: коли публіка чомусь не реагує на твій виступ — візьми і збацай пісню Чака Беррі! І весь зал гарантовано вскочить зі своїх місць! Не вірите? Перевірте на собі — спрацює! Причому спрацює незалежно від того, якого ви віку, національності чи віросповідання. Десять секунд Чака Беррі — і ви вже несвідомо підтанцьовуєте! Добре відомо, що великі твори видатних поетів, письменників та композиторів починають жити своїм життям незалежно від автора. У самого ж автора є лише два способи нагадати про себе світу. І якщо перший спосіб — знову створити щось геніальне — є складним і практично нереальним, то спосіб номер два є безвідмовним. Але спрацьовує лише один раз — коли автор помирає. Життя пісень Чака Беррі почалося разом із моїм життям. Триває досить і триватиме ще. А сам автор цього дива рок-н-ролу усі ці довгі десятиліття жив окремо, насолоджуючись тим, що зробив, або ні. Від минулої суботи 91-річний Чак Беррі вже не живе. Зате живе його рок-н-рол, який посів у світовій музиці місце поруч із тим самим Бетховеном, якому Беррі пропонував roll over, тобто посунутися. І не просто посунутися, а ще й передати цю новину Чайковському. Тепер вони вже разом і, впевнений, розберуться між собою, кому і куди посунутися.
