Учора дивився телевізор. У телевізорі цьому я зазвичай дивлюсь або футбол, або програми про футбол. Так-от, учора в одній із цих програм ведучий повідомив, що іноземні футболісти зупинилися в "одному з київських готелів". Це все супроводжувалося відеокадрами, на яких було чудово видно, що це саме за готель. Ну це тим було видно, хто добре знає Київ та його готелі. Іншим — все одно. Чому ж тоді назву готелю не було вказано? Напевно тому, щоб не створювати цьому готелю додаткової реклами. А то й справді — почує телеглядач у Костополі назву готелю і одразу ж побіжить замовляти там номер за п'ятсот євро на добу. Подумав я про це і згадав, що у нас тепер так майже всюди. Про телебачення кажуть "на одному з телеканалів", про пресу — "в одній із газет", про харчування — "в одному з ресторанів" і так далі.
Учора дивився телевізор. У телевізорі цьому я зазвичай дивлюсь або футбол, або програми про футбол. Так-от, учора в одній із цих програм ведучий повідомив, що іноземні футболісти зупинилися в "одному з київських готелів". Це все супроводжувалося відеокадрами, на яких було чудово видно, що це саме за готель. Ну це тим було видно, хто добре знає Київ та його готелі. Іншим — все одно. Чому ж тоді назву готелю не було вказано? Напевно тому, щоб не створювати цьому готелю додаткової реклами. А то й справді — почує телеглядач у Костополі назву готелю і одразу ж побіжить замовляти там номер за п'ятсот євро на добу. Подумав я про це і згадав, що у нас тепер так майже всюди. Про телебачення кажуть "на одному з телеканалів", про пресу — "в одній із газет", про харчування — "в одному з ресторанів" і так далі. Коли ж трапляється навпаки і назву чи то готелю, чи то фірми, чи то газети повторюють декілька разів, це означає, що за це заплатили. Спробуйте подивитися новини по телевізору і вгадати, де заплачено, а де ні. Цікава гра вийде, не заскучаєте! Зовні у цьому ніби нічого такого немає. Просто журналісти не хочуть задарма когось рекламувати. Нехай платять! З іншого боку, що це за новина, коли нічого не вказано? Уявіть таке собі повідомлення у згаданому вище форматі — в одному з ресторанів було скоєно розбійний напад на керівника однієї з фірм за допомогою пістолета однієї з марок, захованого в одну з газет, перед чим жертву знешкодили, підсипавши снодійне в келих з одним із напоїв, після чого нападник втік по одній із вулиць і сів в автобус одного з маршрутів до одного із сіл одного з районів одної з областей і так далі… Із цього можна було б покепкувати, зауваживши, що охорона власних майнових прав дійшла у нас до абсурду. Після чого висловити надію, що ми цим досить швидко перехворіємо і новини у нас знову стануть нормальними. Власне, я і не писав би про це, якби нинішній стан справ із новинами не нагадав мені щось давно і добре знайоме. Згадав я з цього приводу замітку про самого себе, вміщену у багатотиражній газеті військового з'єднання, де я проходив службу. У замітці було написано про те, що солдат однієї з частин добре виконав одне із завдань, за що був заохочений командуванням однієї з частин. Одна радість — прізвище моє у цій замітці таки було вказано. Решта було військовою таємницею. І це при тому, що на газеті був напис "із часті нє виносіть". Я, звісно, виніс і послав її батькам, щоб пишалися своїм сином, який так гордо носить у війську їхнє прізвище. Попри жорстоку секретність мої батьки, так само як і батьки решти солдатів, чудово знали, де стоїть і чим займається наша військова частина, так само як добре про це знали жителі усіх навколишніх сіл, куди ми бігали за самогоном. У ті давні часи на кожному підприємстві, у кожній установі, у кожному навчальному закладі був "особий отдєл", який охороняв від шпигунів таємниці. Ті самі, які знала кожна прибиральниця і взагалі усі, кому було треба. Навіщо ж були ті "отдєли", де сиділи офіцери з високими зарплатами, яких називали "особістами"? Вони ж все одно ніяких таємниць не берегли! Ще тоді я збагнув, що "особісти" були потрібні для іншого. Для того, щоб тримати під наглядом усіх, хто говорить більше, ніж хоче начальство. Щоб в разі чого звинуватити їх у "розголошенні таємниці" і відповідно покарати. Покарання були різні. Залежно від "пришитої" вам статті це могло бути як виключення із комсомолу, так і смертна кара, у тому разі коли ви видали найстрашнішу військову таємницю. Насправді до останнього справа не доходила. Але народ, знаючи про це, боявся і зайвого не те що не говорив, а навіть і не думав. Згадав я про це і подумав, а чи випадково у нас так ретельно бережуть нікому не потрібні "торгові марки". Може, "особісти" повернулися? Просто тепер карати занадто балакучих у нас будуть за розголошення не військової, а комерційної таємниці. Аби привчити народ мовчати, як колись.
