На початку 70-х років минулого століття про існування телевізійних рейтингів ніхто у нас і не здогадувався. І без рейтингів було ясно, що коли по першій програмі йде «щоденник соціалістичного змагання», а по другій кіно (причому будь-яке), усі дивитимуться другу програму. Цих телепрограм тоді й було всього дві, причому лише у великих містах. У Рівному тоді була взагалі одна телепрограма. Тому я малим навіть не здогадувався, навіщо у телевізорі ота ручка перемикання каналів.
Саме з цієї причини я не можу визначити, яким тоді був рейтинг телевізійного серіалу про Штірліца. Гадаю, що разів у десять вищим за найбільший рейтинг нинішніх серіалів. Якщо простіше – Штірліца дивились усі. Актор на прізвище Тихонов, вбраний в елегантний есесівський мундир, був потаємною мрією усіх домогосподарок, а його «прохід по коридору» був провісником нинішніх подіумів для моделей. Той серіальний Штірліц був на екрані воістину всемогутнім – спокійно та холоднокровно вбивав ворогів та обдурював увесь німецький генштаб разом із розвідкою, а у короткі хвилини перепочинку між подвигами красиво грав у шахи та пив каву, перевдягнувшись у не менш стильний цивільний костюм. На той час в СРСР не було не лише купи програм телебачення, як у нас тепер. Не було ще якісної ковбаси та інших харчів, нормального одягу та взуття і багато іншого, що принесла нам тепер демократія. Демократії, ясна річ, тоді теж не було. Тому обрати актора Тихонова президентом народ не міг. Ну не ставилося так тоді питання. А якби ставилось? Тоді, я упевнений, актора Тихонова якби і не обрали президентом, то відправили б до Німеччини шпигуном. У нього ж у кіно все так добре виходило! А може, і не було б такого. Народ півстоліття тому був ще не такий розбещений, щоб не розрізняти роль актора і справжню роботу. Хоч президентом, хоч шпигуном, хоч вантажником. Вантажники, до речі, виходили у тодішніх фільмах непереконливо, не те що герої-розвідники. Бо справжніх вантажників, на відміну від «штірліців», усі бачили щодня і могли порівняти. Ви, напевно, думаєте, що я тепер плавно перейду від Штірліца до нашого актора-президента. Не перейду. Тому що мова не про нас, а про сусідній народ, який, отримавши разом із нами демократію, таки обрав Штірліца своїм президентом. Але не того вигаданого сценаристами Штірліца з кіно, а справжнього шпигуна, який так само, як і Штірліц, працював у Німеччині. Щоправда, той справжній не такий елегантний, як колись актор Тихонов, але перевдягатися і позувати перед камерами теж любить. А головне – люблять його. Люблять понад сімдесят відсотків виборців. Люблять за вміння красиво дурити тих самих німців та решту іноземців, за здатність спокійно вистрілити в спину, а потім вдавати, що він тут ні до чого, і за багато чого іншого. Не вірите? Тоді передивіться серіал про Штірліца. Щоб зрозуміти, що Штірліц таки повернувся. Із старого кіно до сучасного життя. І нашого, на жаль, теж.